Наш радавод
Кн.4 (Частка 2)
Памер: 238с.
Гародня 1992
Об"бднання православнмх і уніайв у одному патріархаті не означало, на дууку Мелетія Смотрмцького, повного розрнву з кон~ станшнопольськлм іатріархатом, якмй зеж з часом зможе прнйтн до уніі. "У справі спасіння, пнсав Смотряцьклй, не ознрай— тесь на мултян, ані на волохів, ані на греків, ані на Москву тяранія там утвердалась... Турчнн не дае грекам про едність церковну слова сказатл... московське духовенство під час хіротоній прясягае, 40 не прнйме духовннх ні від папн рнмського, ні від патріарха константанопольського" .
Ідев утворення власного патріархаіу підтрнмував уніатськяй мйтрополнт Й.РутськнйРдо неі пряхнльно ставнвся Снгнзмувд Ш. Вона розглдцалася як складова частжа прс чту "універсальннх уній", які намагався здійснята в 3040 рр. Владлслав 1У, 406
утрйматк рівновагу політнчнмх снл й відвестн небезпеку козаць~ кйх повстань. Але як сама ідея прммнрення православнях з уніаташ, так і створення патріархату не знайшля підтрнмкк серед козацтва, а за шм й православноі іерархіХ, частянн шляхетства, братств. Та й рнмська курія, не бажаючн ускладнюватн відносннн з константанопольською патріархіею, а також побоючнсь, шоб цей патріархат зможе стата незалежнйм і від рнмськйх пап, вважала утворзння його недоцільннм . Ідея, цо наУкраХні першоі половннн ХЖ ст. вже мала певну тра^мцію і про яку М.С.Грушевсьюй пмсав як про "модну на той час"^, знову відродалась вже в новітні часк і в середоввді православнмх,і серед грекокатолмків.
• пніміткі:
I. Голубев С. Кневскнй мнтрополйт Петр Могнла н его сподвйжннкй: Опыт нсторнческого йсследовання, Кнев, 1883. Т. I: Прнложення. С.ЗІ8.
2. Яременко П.К. Мелетій Смотрнцькнй: Жнття і творчість. К.,
4. Там же. С.38.
5. Там же. С.79.
6. Там же. ~ С.48.
7. Там жв• ~ С .9 W2.
8. Там же. 0.46.
9. Там же. С.ЗІ.
10. Там же. ~ С.46.
II. Там же. С.ЗІ.
12. Там же. 0.55.
13. Жуковськнй Андрій. Петро Могвла й пмтання вдності церков. ~ Парнж, 1969. 0.132.
14. Плохчй С.Н. Папство й Укранна: Полмтака рнмской курнн на укракнскйх землях в.ХУІХМІ вв. Кнев, 1989. 0.143«
15. Грушевськяй М. Історія УкраХннРусн. Кнів Львів, 1922. Т.УШ, частнна I. 0.87.
329
ОБРАЗ ІШІЙХТОЧА В ЖРАІНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ЦЕРКОЫЮГО КОЛА КІНЦЯ ХУІ СЕРВДЖЙ ХУП ст.
Н.М.Яковенко
Насамперед потребуе уточнення сама постановка плтання, сформульованого в заголовку. Адже одна річ "образ шляхтлча” поглядом ззовні, зпоза mgs шляхетського світу, а інша цей же образ зсередлнл як прсяв шля..етсько'1 самосвідомості, тобто як погляд на оебе. За ціею днлемою стоі'ть прлнцнпова проблема: члімл очлма бачнлл світ украінські пнсьмвннлклполемістл, менталітет якоі соціальноі' стратл влражалл, на які ціннісні установкл opisнтуваллся? Адае навіть колл прлпустлтл, цо в головному ідеологічному пункті захлсті релігійнонаціональннх інтерееів існувала загальностанова платформа, то і'і' нюансл, не кажучл вже про сюжетл другорядного характеру, не моглл бутл ідентлчнлмл для козаків і міцан, селян і бояр, шляхтл і князів та веллкого панства» За моімл спост©р©ж©ннямл, спбціально аргрібнтованкші у стат* ті, до нлні передана до друку, кут світобачення церковнлх полемістів (та й усіеі літературл церковного кола даного періоду) свідчлть про ментальну тотожність з рядовлм шляхетськлм суб^тратом. Це проявляеться, зокрема, у ототожненні духовного світу зі звлчною феодальноібрархічною моделлю суспільства, у погляді на стосункл підданлх з володарем як на феодальнлй контракт, у способі тлумачення основоположнлх моральноетлчнлх категорій "вірність/эрада", "спокій(млр)/свобвольство" і "почтлвість/безецність" , в гіперболізаціі ролі сюзеренапокровлтеля і тлпі чеснот, яклш той муслв володітл.і Т.д. У такому контексті "образ шлях’ тлча” перетворюеться на "самообраз", свого роду власнлй словеснлй портрет, де найцікавішлм, без сумніву, s оцінка власноі ролі й місця в суспільстві, особлнво стосовно завдань, які відповіда' ють влмогам добл політлчнлх зіткнень.
Розглядаючл під таклм кутом зору літературу церковного кола кінця ХУІ саредмнл ХУП ст., можна влділлтл трл вузловлх еюжетн, пов"язані з окресленою проблейою:
I. ЫляхетОьклй тлтул розглядаеться в контексті доктрлнл про
330 ., ..—...»■....
ірраціональне походження владк як дару Еожого, адресованого внбранж. Спокійніше і краіце для хркстняшша, смнренно декларуе Іпатій Цотій в "Антмрмзнсі" (1599 р.), "бы дал Бог, яко оно мовят, н за печью усестн, анкжьлн тут на зешш свецькое повага заЕнватм, на соймы бегата, трудажя... не для чого тое повага^ прагнутя, нехай ее тые зажывают, кого на то Пан Бог поволал" . В унісон сказаному звучать твердження Мелетія Смотрнцькосо з "Треносу" (1610 р.): "Вк, княжата й поводарі, судіте довіреннх вам підаанйм за Божкм розсудом"3. Гетьжаш, воввода й князі правом влада рівні апостолам, твердать Захарія Кошстенськнй у "Палінодіі" (1621 р.), відснлаючн чнтача до цмтат з 44го псалму ("постановмшь мх князш по всен землн"), з Васнлія Велмкого та Іоана Златоуста, якнй назнвав апостола Павла "всьх хрнстіан гётманом"4. Розгорнута аргументація, котру я повністю не наводау, супроводжуе теэу про споконвічну нерівність людей у проповіді Ігнатія ОксеновнчаСтарушнча (1641 р.): "Найвышшій архітект всего свЬта, Бог всемогуідій ... такь барзо коштовную будуючн махкну, два станы вь створеню своем уфундовал: служебный, албо подцаный, н властнтелный, албо панскій... 3 початку теды св&га пана знатн зь подцаньк. й вьперед створмл Бог подцаных. a ннжелн пановь. абы мЬлн над кйм пановатн н кому розказоватм"..
Згідно з офіційною доктрнною панівного класустану, яку.погоджуючнсь із внзначенням А.Зайончковського, можна назватн "шляхетськнм раскзмом", тобто вкзнанням безумовнох вніцості на підставі права народження, "благороднонародкенмх" від простолюду відділяв не ТІЛЬКЙ моральна прнкмета право на владу, але й фізіологічна "шляхетська кров". "ІЦс це ше за еднна кров нашашляхетська з плебеяш? ІЦо за споріднення з хлопством?" обурюються авторн "Лкста до ченців монастяря церквм Св.Духа" (І627р.). А Мелетій Смотрнцькнй в "Еленхусі" (1622 р.), підкреслюючк чернече братерство "шляхтн і плебеів во Хрнсті", тут же пропонуе опонентамуніатам повднатмся в спосіб, дуже далекнй від станового кровозмішання:"А якцо вм всі самі, порахувавшя між собою,покладете на вагн знать з плебеямн, шляхту з хлопством, а потш одні й другі відмовнтеся еднатася кров"ю і рівнятнся народженням, ТОДІ й мн, КОЖ б вн слушно від нас цього побажалк, не відмовммося еднатнся і рівнятнся з вамк такою ж міркою крові: шляхта зі шляхтою, хлопство з хлопством" ..
2. 3 прерогатнвй народаення безпосередньо вйтікае презуші
ція "зацного уроженя" як гаранта позйтйвноі поведінкм особн. За такою установкою немае містйкй. Комплекс поведінковнх стандартів, котрнмй мусмв керуватнся шляхтнч незаплямованоі репутаціі , складав ту неодмінну прмкмету, ідо вмрізняла його від представннків нйжчйх станів не тому, цо серед останніх не було людей вірннх слову, мужніх і т.ін., а тому, цо ім необов"язково було бутн саме такнмн, абй лншаійся у своему соціальному статусі, у колі звйчнйх соціальнйх комунікацій8, Для шляхткча ж порушення усталеноі моделі поведінкк загрожувало внштовхненням за межі стану, і ця обставнна прнмудувала строго дотрнмуватнся норматнвів відповідно орібнтованоі’ достоЙноУ поведінкй^.
"Пан зацный од кождого чоловека ... ушанованя ест годен"; на особлмвнй осуд заслуговуе все, qo спрямоване "ку обельженю чоловека цнотлйвого, добре н почтнве в дому старожытном н шляхецьком урожоного”, не раз підкреслюе Іпатій Потій11, сповіцаючм про себе чнтачеві: "Вом ся в так зацном й.старомтном дому шляхетском, хотяж небогатом, так добре уродал, жем кождому пану н набольшому сенаторовн ровен"12. У тон йому Мелетій Смотрнцькнй в^’Еленхусі" (1622 р.), відквдаючй заккда уніатів, цо він нібнто незаконно отрймав сан пол^оцького архіешіскопа, будучн нешляхтйчем, з гордістю нагадуе про свое "почтмве шляхетське народження", додаючв: ”1 хоч у ці нмнішні часн церква Божа потребувала пастнрів і вчктелів, ешскопів і ммтрополмта,. котрнх не мала вподовж 26 літ, однак на знак особжво? божоі прмхйльності до неі отрнмала врешті осіб, вшанованмх шляхетськнм девізом"^^.
Змальовуючн в остайньому зі своіх творів, уже проуніатському "Екзет«сісі" (I62S р.) картнну тотального занепаду православноі церквн, Смотрйцькнй у чйслі іншмх ознак крмзн вказуе на відтік світськоТ знаті: "Родан княжйх мй вже позбулйся. Шляхтн мало. Цанят це менше"^, Тобто, наявність арнстократмчного елементу бачйться як гарант стабільності й безлеіж церковнмх структур, легітямності тнх чй іншмх установлень церквн. носйфВелямін Рутськнй у "Цодвійній внні" (1621 р.), заклйкавчн до церковноі згода, аргументуб корйсність для Русі новоі’ церквм якраз тнм, цо до неі увійшлм "эацні люда не тількй нйжчйх, але й вйіцйх станів, тобто сенаторк, урядннкн земські, двірські й повітові, шляхта й мііцанм по містах. А цодо посполйтого лвду, то не варто сумніватйся тсй, яемов овечкк, Йтаме туда, куда ведуть його духовні й світсь
332
і^тджвюажісібаяяжя
кі ПрОВІДНЙКМ’ .
Зрештою, одан із найвідомішнх творів Смотрнцького ('Тренос, 1610 р.) скомпонованмй у внгляді снмволічного плачу по вграті православ"ям опорн в сйльнйх світу цього, які відступшмся від батьківськоі вірн. Саме вош, значні й давні руські рода це "неоціненні сапфірн, безцінні діамантн” в короні матеріцерквн, w, якнм Бог доручмв провід і опіку над простолюдом . Відхід знаті від народу, внвершення плебейського елементу в очах пнсьменннка уявляеться глобальною катастрофою, слідом яко! прнйдуть
хаос, занепад, деградація. Саме таку похмуру картнну змальовуе він у згаданому вшце "Екзетесісі": "взяло поспільство ropy. Тепер так мусять танцюватн пош, як ш грають хаош. He захотілм покезують обух, страхають небезпеченством, загрожують смертю.
.,Не пастнрі пасуть череду, а череда пастнрів... Школм занепалй. Успіхн духовні занепалн. Монастмрі зубожілй" . Так само і в саркастнчному ошсі Кйівського собору 1628 р. ("Протестація") Смотрвдькнй головну првчнну безладу вбачае у тому ж самому: нехтуванні становою і церковною суборданаціею та надто гучннмн голосамя "простмх попів" і черні (козаків, мідан), цо прнзводать до анархіх, котру він характернзуе різкою й короткою прммовкоЮ! пНе чують короля в землі •
КНІГІ ОНЛАЙН
