Паўстанне 1863-1864 гг. у Польшчы, Беларусі, Літве і Украіне
гісторыя і памяць
Выдавец: Беларуская навука
Памер: 427с.
Мінск 2014
Законом від 10 грудня 1865 р. також запроваджувався обов’язковий продаж секвестрованих маетків власнйків, висланих за межі західного регіону за сприяння польському повстанню, протягом двох років особам російського походження. Допускався також обмін таких маетків на розташовані в іншйх місцевостях. Для полегшення операцій іхні учасники звільнялися від мита. Якщо ж протягом двох років маетки не продавалися, то вони повйнні були оцінюватйся тим же способом, як і казенні, і потім продані на корйсть власнйків. У разі неуспіху вільно! торгівлі передбачалося купувати маетки по оціночній сумі з призначенням з не! на корйсть колйшніх власнйків іцорічнйх 5 %. Полякам заборонялося купувати нові землі, чйм створювалася сйтуація, яка змушувала іх продавати землю росіянам. Проте вона спрйчйняла й інші наслідкй: фіктйвні й фактйчні оренди та заставні акти, продаж землі іноземцям, довічні заповітй або, врешті, хабарі.
Одночасно на сплату державнйх вйдатків, спричинених польським повстанням, запроваджувався спеціальнйй податок, що дорівнював 10 % чистого прибутку кожного польського маетку. Ці коштй необхідно було внести за надзвичайно короткий термін. В іншому випадку загрожував опис майна. Зокрема, на Білоцерківськйй маеток Браницьких було накладено близько 50 тис. руб. названого податку. Управитель маетку писав про те, що це невиправдано велика сума, оскількй до не! зараховані і суміжні селянські землі. Крім того, нереальною виглядала можлйвість внесения вказано! суми за короткий строк. Виставлення ж маетку на аукціон, на думку управителя, лише зруйнувало б господарство, а сама операція буде невйгідною через надзвичайно високу його вартість. У свою черту, управитель прохав про допомогу: або дозволити позику в державному банку, або розкласти борг на три місяці [9, с. 217]. Пряме втручання царського уряду в процес перерозподілу земельно! власності зумовлювалося його зацікавленістю з політйчних мотйвів у зміцненні на Правобережжі землеволодінь російського дворянства.
Закон 1865 р. був економічно шкідлйвйм, оскількй тутешнім польським власникам заборонялася купівля землі, а за короткий термін виникнути нове російське землеволодіння не могло. Велйкі землевласники з центральних російськйх губерній практично не переселялись у Правобережжя. Більшість нових господарів з’являлися з числа чйновнйків або ж осіб, які мали віддалене уявлення про способи господарювання. Знову ж таки цьому сприяла урядова політйка. Зокрема визначалося, що купувати ділянкй площею понад 600 дес. могли чиновники, від яких очікувалй корйсті; особи, удостоені права придбати землю в нагороду (ім дозволялося купувати ділянкй без внеску задатку i з розстрочкою платежу на 20 років без сплати відсотків); представники усіх чйнів із внеском 1/5 оціночноі суми з надбавкою 10 % i розстрочкою решти грошей на 37 років i погашениям іцорічно 6 %, внеском. Згідно з законом від 23 березня 1867 р. продаж ділянок площею 50-300 дес. дозволявся винятково чиновникам, які служили в «західному регіоні». Ще через рік документ доповнили положениям про роздачу землі у Правобережжі чиновникам, які служили в цьому регіоні [7, арк. 11-11 зв].
Сдиною метою всіх цих законодавчих актів було утвердження в Правобережжі російського землеволодіння. Причому задля досягнення и нехтувались економічні інтересй. У 1860-1880 рр. прийняття обмежувальних законів співпало з кризовим становищем помівдйцькйх господарств. Тому протягом другоі' половини XIX ст. близько третини польських маетків перейшли у власність російськйх помішйків. Але із зникненням секвестрованих маетків із поступовим виходом з кризи земельна власність на Правобережжі зосереджувалась переважно у великих землевласнйків польського походження, які, уміло ведучи свое господарство, скорочували можлйвість подібного переходу.
Про інтенсйвність переходу землі до російськйх землевласнйків свідчать дані про лйпневі торги 1869 р. 3 виставлених 120 правобережних маетків було придбано лише 43: по 7 у Кйі’вській та Подільській губерніях i 29 у Волйнській. 3 грудня 1867 по липень 1869 рр. у трьох правобережних губерніях було
продано 271 маеток [2, с. 167-168]. Напрйкінці 1860-х рр. у трьох правобережиях губерніях домінувало польське землеволодіння, питома вага якого становила 82,6 %. Найміцніші позйціі’ воно мало у Волйнській губерніі’ (90,7 %), слабші у Кйі'вській (69,5 %), що можна пояснити відмінностямй в розташуванні цих губерній. У Кйівській губерніі’ середній розмір непольського землеволодіння дещо перевищував польське (1590,2 та 1362,1 дес.). У Подільській і Волйнській губерніях, навпаки, більшйм було польське землеволодіння (1078,1 протй 899,3 дес. та 1395,0 протй 778,4 дес.) [2, с. 168].
3 боку польськйх землевласнйків російськйм покупцям на Правобережжі чинилося нимало штучних перепой на шляху придбання ними маетків. Передусім, це звйчайна необізнаність відносно маетків, що продавалися. Пошук таких маетків здійснювався власноруч, ознайомлення з маетком проводив власник чй управитель, не надто зацікавлені в реалізаціі’ маетку. У губернському правлінні також немало було людей, які прагнули затруднйтй купівлю маетку росіянамй. Досягали цього залякуванням потенційнйх покупців неминучим руйнуванням маетків, небажанням інформуватй про боргй, накладені на маеток тощо. Особливий опір чинився покупцям, які планували займатися господарством особисто: непомірно підвйшувалася ціна або влаштовувалися перешкоди адміністратйвного характеру. Якщо ж покупець виявляв бажання придбаний маеток віддатй в оренду, він міг розраховувати навіть на протекцію з боку поляків та евреі’в. Найменше утруднень надавала купівля великих маетків. Вони, як правило, мали достатній кредит, тому власники іхні виступали без посереднйків, і цінй на землю в таких маетках були дещо нижчими. Ще одніею обставиною, яка відвертала потенційнйх покупців, було черезсмужжя. В окремих господарствах до 30 ділянок помііцйцькоі землі врізалйся в селянські. Наприклад, маеток Кухарі Радомишльського повіту Кйівськоі’ губерніі’ площею 3 тис. дес. складався зі 174 ділянок по 0,25-130 дес. кожна [10, с. 10]. У маетках зберігалйся сервітутй, які проявлявся в спільному з селянами корйстуванні певними ділянкамй для випасу худоби.
У 1884 р. генерал-губернатор О. Ігнатьев у запнсці міністру внутрішніх справ Pocił повідомляв, що через 20 років після прийняття вказанйх законів землевласники польського походження «не втратили свого шкідлйвого й пануючого в краі значения», оскількн були знайдені способи оминання цього закону. До lx числа відносйлась передача полякам нерухомості через здійснення різнйх довгострокових угод [12, арк. 2]. У такому вйгляді обмежувальні закони щодо землеволодіння на Правобережжі проіснувалй до кінця 1884 р., коли були затверджені правила відносно придбання у власність, застави й оренди в регіоні земельних маетностей, які підтвердйлй положения закону двадцятйрічноі' давності. Проте надавалося право орендувати маетки особам польського походження в разі облаштування ними промислового закладу. Причому, якщо протягом найближчих 12 років фабрика чи завод не були облаштовані, угода про оренду втрачала сенс. Маетки ж, продані, заставлен! чи віддані в оренду або управління особам польського походження чи евреям, відбйралйся на користь казни [12, арк. 2 зв.].
Кожен з наведених законів, обмежуючи в землеволодінні певну категорію, заохочували іншу. У доповіді Мйколі II з приводу селянських заворушень на Правобережжі відзначалося: «Вжйті у цих виглядах заходи були спрямовані, з одного боку, на послабления у Західнйх губерніях чисельного спадкового класу, який складався з польських землевласнйків, а з іншого, на залучения у край російськйх уродженців i до утворення з них міцно укоріненого, благонадійного в політйчному відношенні землевласницького стану» [13, арк. 4 зв.]. Таким чином, для польських землевласнйків залишився лише один спосіб придбання нерухомих маетків шляхом наслідування. За таких умов поляки намагалися зосередити велйкі земельні ділянкй в одних руках шляхом поступок на користь одного з кількох спадкоемців, що в перспектив! призводило до посилення ролі великого польського землеволодіння.
Наполеглйві зусилля царизму проти польського землеволодіння завершились не надто значними результатами. Згідно з підсумковою відомістю про польське землеволодіння в Украі'ні
станом на 1890 р., складеною трьома правобережними губернаторами, на Кнівіцйні нараховувалося 837 польських маетки (24,72 %), на Поділлі 1257 (37,13 %), на Волнні 1292 (38,15 %). Разом 3386 маетків [11]. О. Ігнатьев показував, що неофіційне застосування обмеження успадкування дало росіянам змогу скупити за три роки (1890-1893 рр.) майже стількй, скількй протягом 13 попередніх років, а саме 367,1 тис. дес.
Напрйкінці 1860-х рр., як показуе діаграма 1, у трьох правобережних губерніях домінувало польське землеволодіння, питома вага якого становила 82,6 %. Через 30 років після початку обмеження польського землеволодіння, незважаючи на істотне
□ Площа польського землеволодіння
□ Решта
Діаграма 1. Співвідношення польського та російського землеволодіння в Правобережній Украіні напрйкінці 1860-х рр., тис. дес.
□ Площа польського землеволодіння
□ Площа російського землеволодіння
Діаграма 2. Співвідношення польського та російського землеволодіння в Правобережній Украіні напрйкінці 1890-х рр., тис. дес.
зростання російського землеволодіння (у 3,7 рази), як засвідчуе діаграма 2, росіянй володілй 51,1 % приватних земель регіону. Помітніші результата дала ця політйка в Кйівській губерніі' (55,5 %). У Подільській губерніі" зберігалася перевага поляків (51,9 %) [1, с. 73]. Вважаючи, що продаж маетків поляками збігався з кривою аналогічнйх продажів на внутрішніх теренах Pocił, цар Микола II 1 січня 1896 р. схвалйв нове знйження спеціального податку, накладеного на поляків. Віднйні його мало сплачуватй і польське, і російське дворянство, а одержан! кошти призначалися на потреби дворянських інстйтуцій: шкіл, канцелярій, платаю службовцям тощо. Розмірй податку становили 2-3 % прибутку з земель та лісів [14; 15].
КНІГІ ОНЛАЙН
