Паўстанне 1863-1864 гг. у Польшчы, Беларусі, Літве і Украіне
гісторыя і памяць
Выдавец: Беларуская навука
Памер: 427с.
Мінск 2014
Землеволодіння не може успішно розвиватися без дешевого кредиту, джерелом якого були земельні банки. Однак особи польського походження обмежувалися в корйстуванні кредитами. Відповідно до закону 1865 р. польські землевласники не мали права кредиту в державному Дворянському банку. Тому зверталися до приватних кредитних установ, сплачуючи 1,5-2,5 % річнйх. Лише указ 1 травня 1905 р. дозволив особам польського походження орендувати на загальних підставах землю, купувати и у власність, брати в заставу [6, с. 285].
1909 р. подільськйй губернатор О. Ейлер інформував генерал-губернатора Ф. Трепова про тривожне падіння частки російського дворянства: «Польське землеволодіння знову стало пропорційно посилюватися в губерніі на шкоду російському землеволодінню, тим самим паралізована мета попереднього закону, яка мала державне значения, поступове обрусіння Подільськоі’ губерніі через перехід польських маетків до російськйх рук». Протягом 1904-1909 рр. російське землеволодіння в регіоні скоротилося в 6 разів i жодне польське володіння не перейшло до рук росіян. Відзначалйся випадки, коли польські землі продавалися навіть за нижчу ціну, але особ! польського походження [16].
Незважаючи на різні перешкоди, польське дворянство достатньо неохоче продавало своі’ маетки. Так, у цілому з 1862 по 1909 рр. по Украі’ні дворяни реалізувалй 44,5 % землі, на
Правобережжі лише 25 % своіх земель. Це значною мірою пояснювалося прагненням поляків зберегти політйчнйй вплив у краі i перешкоджати його обрусінню. Опір польських помііцйків Правобережжя політйці царського уряду зумовив обмежений характер мобілізаціі' дворянського землеволодіння Правобережжя на початку XX ст. Протягом 1901-1915 рр. воно скоротилося з 3030,2 тис. дес. до 2537,9 тис., тобто на 16,2 % [5, с. 124-125]. На початку XX ст. на Правобережжі питома вага помііцйцького землеволодіння була найбільшою i по відношенню до приватного, i до загального землеволодіння відповідно 81,9 та 38,1 %. Це були найвищ! показники по Украі’ні.
Отже, польська арйстократія чинила шалений опір заходам самодержавства. Хоча росіянам i перейшла протягом сорока років майже половина польськоі помііцйцькоі’ землі, загальне багатство поляків збільшйлося, оскількй ціна землі на початку XX ст. в цілому по імперіі’ шдвищилася білыпе як у 6 разів у порівнянні з 1860 р. Як наслідок, ті, хто зберегли своі володіння, збагатілй напередодні ПершоТ світовоі війнй.
На тлі спецйфічноі’ обмежувальноі політйкй російського уряду за національною ознакою велике землеволодіння правобережнйх губерній піддавалося загальній соціально-економічній еволюціі. На зламі ХІХ-ХХ ст. розгортався процес переходу земель від дворян до представнйків іншйх соціальнйх груп, передусім купців, мііцан, селян, які у своій більшості були носіямй підпрйемнйцькоі’ псйхологіі. Попри це на початку XX ст. домінувало дворянське землеволодіння. Аналогічна тенденція вйразно позначйлася і на великому землеволодінні правобережнйх губерній. На відміну від іншйх регіонів Украінй на Правобережжі абсолютні розмірй (4843,2 тис. дес.) й відсоток його (87,6 %) були значно вищими. Помііцйкй-дворянй Правобережжя зазнали найменших втрат порівняно з іншймй регіонамй Украі’нй: в Кйі’вській губерніі його скорочення склало 16,1; Подільській 11,9; Волйнській 15,5 %. Це пояснюеться наявністю тут великих помііцйцькйх латйфундій, власники яких, зосереджуючи в своі’х руках значні капіталй, малй можлйвість перейти до нового, підпрйемнйцького землеробства з елементамй переробноі’ промйсловості.
Штучні заходи російського уряду, спрямовані на вибиття грунту з-під ніг польсько! аристократы як реакцію на повстання 1863-1864 рр., продемонстрували тимчасовий характер іхнього впливу. Значно більшйй вплив на землеволодіння справили економічні процеси, які виявилися незворотними через свій об’ективний характер. Незважаючи на обмеження, польські землевласники шляхетського походження в украі’нськйх губерніях, зміцнені капіталом в той час, коли земельна арйстократія у власне російськйх губерніях доволі відчутно переживала процес обезземеления, переживали розквіт. Як зазначив Ю. Земський, шляхта, за переконанням ii представнйків, була станом, створеним, щоб володітй правобережним краем i людьми. Усі інші стани вважалися негіднймй рівнятйся в чому-небудь зі шляхтичами [3]. Такі кастові принципи виховувалися щоденним життям протягом не десятнліть століттямй. В умовах деполітйзаціі' польських арйстократів у Російській імперіі іхні маетки служили виправданням існування: у своему маетку поляк виступав охоронцем частки польськоі землі. Для більшості польських землевласнйків маеток був «маленькою батьківіцйною», де панувало спецйфічне сприйняття землі. Це іх відрізняло від решти помііцйків украінців і росіян. Зведення в культ спадковоі поземельно! власності помііцйків з Украінй багато чим завдячувало тиску, якого вона постійно зазнавала від росіян. Поляки, усунуті від політйкй царською системою, мали обмежене поле діяльності для прояву свого економічного потенціалу в громадському жйтті, що допомогло б !м зберегти себе на тлі неймовірнйх утйсків. Отже, маетки служили для них i притулком, і місцем реалізаціі жйттевоі енергіі, і, певною мірою, сенсом життя.
Література
1. Бовуа, Д. Битва за землю в Украіні 1863-1914. Поляки в соціо-етнічнйх конфліктах / Д. Бовуа. Ки!в: Критика, 1998. 334 с.
2. Воейков, Д. Киевская губерния. Статистические сведения о распределении землевладения, о ценности имения и о крестьянском деле / Д. Воейков, В. Загоскин. СПб., 1867. С. 155-156.
3. Земський, Ю. Украінсько-польське непорозуміння в ході повстання 1863 року / Ю. Земський [Електронний ресурс]. Режим доступу: www. myslenedrevo. com. ua
4. Мещерский, В. П. Очерки нынешней общественной жизни в России / В. П. Мещерский. Вып. 2. СПб., 1870. 450 с.
5. Опря, А. В. Покупные операции Крестьянского банка на Украине в годы столыпинской аграрной реформы / А. В. Опря // Актуальные проблемы аграрной истории Украинской ССР.-Днепропетровск: ДГУ, 1981.-С. 121-129.
6. ПСЗ. Собрание III. Т. XXV. 1905. Отделение I. СПб., 1908.
7. Російськйй державний історйчнйй архів (далі РДІА). Фонд 1283. On. 1. Спр. 181.
8. РДІА. Фонд 1283. On. 1. Спр. 181a.
9. Степанишина, О. Господарство Браницьких на КиТвщин! i реформа 1861 р. / О. Степанишина// СтудіТз історіі УкраТни науково-дослідчоі' кафедри історіТ УкраТни в КйТві. Т. 3. 1930. С. 117-132.
10. Труды комиссии по описанию имений, состоящих при Киевском обществе сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности. Киев, 1893.-231 с.
11. Центральний державний історйчнйй архів УкраТни в Кйеві (далі ЦДІ AK УкраТни). Фонд 442. On. 611. Спр. 217.
12. ЦДІАК УкраТни. Фонд 442. On. 613. Спр. 81.
13. ЦДІАК УкраТни. Фонд 442. Оп. 613. Спр. 463.
14. ЦДІАК УкраТни. Фонд 442. Оп. 657. Спр. 13.
15. ЦДІАК УкраТни. Фонд 442. Оп. 663. Спр. 9.
16. ЦДІАК УкраТни. Фонд 848. On. 1. Спр. 37.
Резюме
Н. Р. ТЕМИРОВА
КРУПНОЕ ЗЕМЛЕВЛАДЕНИЕ В ПРАВОБЕРЕЖНОЙ УКРАИНЕ В КОНТЕКСТЕ ВОССТАНИЯ 1863-1864 гг.
В центре внимания политика российского правительства, направленная на ограничение польского землевладения после восстания 1863-1864 гг., известная как «обрусение Юго-Западного края». Принятие ограничительных законов совпало с кризисом помещичьих хозяйств. В результате на протяжении второй половины XIX в. около трети польских имений перешли в собственность российских помещиков. Со стороны польских землевладельцев российским покупателям оказывались искусственные преграды на пути покупки имений. В силу этого полностью подорвать экономические позиции польских землевладельцев не удалось. Сопротивление польских помещиков Правобережья политике царского правительства обусловило ограниченный
характер мобилизации дворянского землевладения Правобережья в начале XX в. Для большинства польских землевладельцев имение выступало «малой родиной», где господствовало специфическое восприятие земли.
Рэзюмэ
И Р. ЦЕМІРАВА
БУЙНОЕ ЗЕМЛЕЎЛАДАННЕ Ў ПРАВАБЯРЭЖНАЙ УКРАШЕ Ў КАНТЭКСЦЕ ПАЎСТАННЯ 1863-1864 гг.
У цэнтры ўвагі палітыка расійскага ўраду, накіраваная на абмежаванне польскага землеўладання пасля паўстання 1863-1864 гг., вядомая як «абрусенне Паўднёва-Заходняга краю». Прыняцце абмежавальных законаў супала з крызісам памешчыцкіх гаспадарак. У выніку на працягу другой паловы XIX ст. каля траціны польскіх маёнткаў перайшлі ў прыватнасць расійскіх памешчыкаў. 3 боку польскіх землеўласнікаў расійскім пакупнікам аказваліся штучныя перашкоды на шляху прыдбання маёнткаў. Па гэтай прычыне цалкам падарваць эканамічныя пазіцыі польскіх землеўласнікаў не ўдалося. Супраціў польскіх памешчыкаў Правабярэжжа палітыцы ўрада абумовіў абмежаваны характар мабілізацыі шляхецкага землеўладання ў пачатку XX ст. Для большасці полькіх землеўласнікаў маёнтак выступаў «малай радзімай», дзе панавала спецыфічнае ўспрыняцце зямлі.
Summary
N. TEMIROVA
LARGE ESTATE OWNERSHIP IN THE RIGHT-BANK UKRAINE IN THE CONTEXT OF THE 1863-1864 REBELLION
The present paper sheds light at the Russian government’s policy on limiting land ownership, known as «Russification of the Southwestern Region», after the Polish uprising of 1863-1864. Adoption of restrictive laws coincided with crisis of the landed estates. As a result, during the second half of the XIX century about a third of Polish estates became the property of Russian landowners. In turn, Polish landlords obstructed buying estates by purchasers from Russia. Because of this, their economic wellbeing could not be completely undermined. The Right Bank Polish landlords’ opposition to the tsarist government’s policies caused a limited mobilization of the Right Bank nobles in the early XX century. For the majority of the Polish landowners estate played a role of the «little homeland» with its specific perception about land.
Паступіў у рэдакцыю 12.12.2013
УДК 94 (476.6) «1861-1864»
В. В. ШВЕД
ГРОДЗЕНСКАЯ ВАЯВОДСКАЯ РЭВАЛЮЦЫЙНАЯ АРГАНІЗАЦЫЯ 1861-1864 ГАДОЎ
Стварэнне гродзенскай ваяводскай рэвалюцыйнай арганізацыі трэба звязваць з расійскім і польскім рэвалюцыйным рухам. Да лета 1861 г. у Расійскай імперыі пад уплывам М. Чарнышэўскага і М. Дабралюбава завяршылася станаўленне патаемнага таварыства «Зямля i воля». Ідэйныя сувязі яно мела з выдаўцамі «Колокола» А. Герцэнам i М. Агаровым. Варта прывесці словы апошняга: «Патаемныя таварыствы, маючыя мэтай ператварэння імперыі рабства ў саюз самакіравання, натуральна з’явяцца па вобласцям i стануць імкнуцца да аб’яднання» [9, с. 539]. Другая рэвалюцыйная арганізацыя ўзнікла ў Пецярбургу пад кіраўніцтвам 3. Серакоўскага і Я. Дамброўскага (у яе ўваходзілі браты Каліноўскія). Яна была звязана з першай i таксама прапагандавала ідэю рэвалюцыйнага саюзу прыгнечаных народаў.
КНІГІ ОНЛАЙН
