КНІГІ ОНЛАЙН

Паўстанне 1863-1864 гг. у Польшчы, Беларусі, Літве і Украіне

гісторыя і памяць

Выдавец: Беларуская навука

Памер: 427с.

Мінск 2014

120.6 МБ

13.	Францева, М. Д. Воспоминания / М. Д. Францева//Ист. вести. 1888. Т. ХХХШ.-С. 609-640.
Рэзюмэ
А. М. КАРПАЎ
ПАЛАНЭЗ НА БЕРАГАХ ЕНІСЕЯ. 3 ГІСТОРЫІ СІБІРСКАЙ ССЫЛКІ ПОЛЬСКІХ ПАЎСТАНЦАЎ 1863 ГОДА Ў ЕНІСЕЙСКУЮ ГУБЕРНЮ
Разглядаюцца пытанні, звязаныя з палітычнымі, ідэалагічнымі, прававымі і культуралагічнымі аспектамі ссылкі ў Енісейскую губерню ўдзельнікаў студзеньскага паўстання (1863 г.) у Царстве Польскім. На матэрыялах архіваў ЕРА (Енісейскі раённы архіў) і ДАКК (Дзяржаўны архіў Краснаярскага краю) прасочваюцца асобныя лёсы гэтых ссыльных. Робіцца спроба прааналізаваць умовы адаптацыі ссыльных паўстанцаў, асаблівасці побыту, спецыфіку ўзаемаадносін з мясцовым насельніцтвам. Тут жа вылучаюцца асноватворныя рысы працэсу ссылкі, як аднаго з метадаў карнай палітыкі Расійскай імперыі. Таксама засяроджана ўвага на творчым і інтэлектуальным патэнцыяле ссыльных, былых паўстанцах і іх укладзе ў будучыню расійскай дзяржавы, у яе эканамічнае і навуковае развіццё. Аўтар выказвае надзею, што 150-гадовы юбілей студзеньскага паўстання будзе адзначаны новымі даследаваннямі, якія вернуць «з глыбіні сібірскіх руд» імёны многіх патрыётаў і годных сыноў Айчыны.
Summary
A. KARPOV
POLONAISE ON COASTS OF YENISEI. FROM HISTORY OF A SIBERIAN EXILE OF THE POLISH INSURGENTS OF 1863 IN THE YENISEI PROVINCE
This paper devoted to the questions connected with political, ideological, legal and cultural aspects of the exile to the Yenisei province of participants of January uprising (1863) from the territory of Polish Kingdom. On materials of archives of the Yenisei regional archive and the State archive of Krasnoyarsk region separate destinies of these exiled are traced. The author tries to analyses conditions of ad­aptation of exiled insurgents, features of their life, specificity of mutual relations with native population. Basic lines of process of the exile as one of methods of a repressive policy of Russian empire are focused. Also the author concentrate his attention on creative and intellectual potential of exiled, the former insurgents, and their contribution to the future of the Russian state, to its economic and scientific development. The author states hope, that 150-years anniversary of January upris­ing will be noted by new researches which will return «from depth of the Siberian ores» names of many patriots and worthy sons of Motherland.
Паступіў у рэдакцыю 19.12.2013
УДК 94(477.54):343 «1863/1864»
Р. I. КРАВЧЕНКО
УЧАСНИКИ СІЧНЕВОГО ПОВСТАННЯ 1863-1864 рр.
У ХАРКІВСЬКІЙ АРЕШТАНТСЬКІЙ POTI ЦЙВІЛЬНОГО ВІДОМСТВА
Польське повстання 1863-1864 рр., що охопйло значну терйторію Російськоі' імперіі’, стало одним з ключовйх моментів внутрішньополітйчного розвйтку Російськоі’ державй. 3 самого початку царський уряд проводив жорстку каральну політйку по відношенню до учаснйків повстання. Одним з основних методів покарання стало заслання до віддаленйх регіонів держави.
Як писав відомйй досліднйк історіі російського крймінального законодавства Володимир Жижин «... в ссылку шли и «крамоль­ники» и всякие «ослушники и супротивники» верховной власти, шли и всемогущие вельможи, <„.> шли обвиненные в «ябедни­честве» и всякого рода «воровствах», шли виновные в «некото­ром злодейском умысле», шли уличенные в каких-то неведомых «винах», <„.> шли «тати» и разбойники с рваными ноздрями, с вырезанными языками, с выжженными клеймами» [5, с. 38].
Сутність даного виду покарання полягала в обмеженні дестабілізуючого впливу злочинного елементу на стабільність суспільнйх взасмовідносйн найпростішйм шляхом шляхом видалення злочйнців на окраі’нні, малозаселен! та малоосвоен! терйторіі держави. Ця система була досить простою, повністю адаптованою до монархічноі’ форми державного правління, при цьому поеднувались моменти покарання та необхідність осво­ения та заселения віддаленйх регіонів.
Вперше поняття «заслання» згадуеться у 1563 р. Як покаран­ня за зв’язок з «литовськими людьми» було наказано відсйлатй винних до Пскова та Великого Новгороду, а з цих міст направляти злочйнців до Москви.
Як кара за крймінальні злочини заслання згадувалося у Су­дебнику Іоанна Васильевича Грозного від 12 березня 1582 р. За певні категоріі’ злочйнів було наказано «... сослати в казаки в окраинные городы Севск и Курск» [5, с. 47].
У подальшому заслання широко використовувалось як засіб політйчноі боротьби при змінах російськйх монархів та як метод боротьби з поширенням крймінальнйх злочйнів. Характерною рисою заслання за політйчні злочини було те, що засилалися не лише особи, які безпосередньо брали участь у подіях, але й іхні родйчі та блйзькі [5, с. 62].
Крім того, заслання використовувалося при оголошенні амністій щодо осіб, які вчинили важкі крймінальні злочини. У цьому випадку засланням, при наявності пом’якшуючих вину обставин, замінювалй смертну кару.
Основним джерелом дослідження стали матеріалй фонду № 169 (Харківська будівельна та шляхова комісія) Державно­го архіву ХарківськоГ області. У фонді зберігаються матеріалй Харківськоі' арештантськоі’ роти цйвільного відомства, у якій протягом 1864-1867 рр. перебувалй заслані поляки.
Після прйдушення Січневого повстання значна частйна арештованих була направлена до різнйх частйн імперіі’. Після проведения слідчйх дій блйзько 77 тис. осіб було вйзнано учасниками повстання. 128 осіб за активну участь в повстанні були страчені, блйзько 800 були засуджені до каторжнйх робіт, а понад 12 тис. повстанців були засуджені до заслання у віддалені регіонй імперіі'.
У залежності від вини, соціального статусу та статі арештовані повстанці виселялися до різнйх регіонів держави. Частина з них була направлена до Харкова. Для утримання арештованих польських повстанців було вйрішено використовувати прйміщення арештантсько! роти, розташовані на Холодній Горі.
Перші арештантські роти, як каральні установи для утри­мання злочйнців військового відомства, були засновані в 1823 р. У 1827 р. було прийнято рішення про створення арештантських рот цйвільного відомства. Ці каральні установи знаходились у підпорядкуванні Головного управління шляхів сполучення
та казенных будйнків. Утримуваних в ротах злочйнців використовували на будівнйцтві різноманітнйх громадських споруд, мостів, доріг тощо. 15 квітня 1839 р. було затверджено «Поло­жение о Харьковской арестантской роте со штатом и табелью» [3, № 12 234].
Основною категоріею арештантів в ротах були волоцюги та особи, засуджені до заслання. Певною мірою відправлення до роти було рівноцінне засланню. Адже злочинець видалявся з суспільства, лише в замін дорогого переселения до Сйбіру він на певний термін або назавжди відправлявся до арештантськоТ роти, де використовувався на необхіднйх суспільству роботах.
Основою внутрішнього режиму утримання в’язнів була жорстка військова дйсцйпліна. Арештанти працювали усі дні, крім неділі. У суботу лише до обіду, а після обіду направлялися до лазні. 3 дозволу губернатора в’язні могли працювати i в камерах, якщо погодні умови чи інші обставини перешкоджали роботам на дворі. Саме у прймішенні арештантськоі’ роти були розмівдені новопрйбулі заслані поляки.
11 травня 1863 р. були затверджені правила розподілу засуджених польських повстанців за категоріямй та порядок накладання на них стягнень. За правилами повстанці поділялйся на чотири категоріі'.
До першоі' категоріі відносйлйсь засуджені до арештантських рот цйвільного відомства. Харків було визначено як збірний пункт, звідкй польські арештанти направлялися до арештантських рот внутрішніх губерній Російськоі’ імперіі'.
Наступна категорія повстанці, засуджені на поселения до внутрішніх губерній під наглядом поліціі’. Осіб непрйвілейованйх станів, фізйчно слабких та сімейнйх направляли через Харків до Астраханськоі’, Оренбурзькоі', Новгородськоі", Вологодськоі’, ОлонецькоТ губерній. За присланими встановлювався поліцейськйй нагляд. Фізйчно міцнйх людей малй направлятй на роботй.
До окремоі’ категоріі’ злочйнців відносйлй жінок. Жінкй прйвілейованйх станів відправлялйся для мешкания до внутрішніх губерній Росіі’. А жінкй непрйвілейованйх станів, що брали
участь у заворушеннях, мали відбуватй строкове тюремне ув’язнення, а потім відсйлалйсь до внутрішніх губерній під нагляд поліціі’.
2 лйпня 1863 р. Харківське губернське правління отрймало циркуляр, якйй містйв «Додаткові правила про порядок засудження та розподілу полоненйх польськйх заколотнйків», що більш детально регламентував іх правове становище. За цим циркуляром Харків призначався для розмііцення 127 повстанців-поляків, вйхідців з Кйі'вськоі губерніі’. Крім того, засуджені до арештантських рот цйвільного відомства направлялися до Сімферопольськоі, Херсонськоі’, Катерйнославськоі, Курськоі’ та ОрловськоТ рот.
Під час перебування в арештантських ротах у випадках важкого порушення дйсцйплінй, пов’язаного з насильством, заколотники підлягалй військовому суду.
Згідно «Правил» заколотники передавались у розпорядження командйрів батальйонів внутрішньоі' сторожі для етапування до місць, визначених для відбування покарання. (Порядок перевезення по етапах було затверджено 17 лютого 1864 р.).
Етап пункт для ночівлі та днювання військовйх команд та партій арештантів під час і'хнього руху грунтовими шляхами. На кожному етапі влаштовувалось або наймалося прймііцення з окремим розташуванням арештантів та конвою. Етапи створювалися на тих шляхах, де використовувався пішйй порядок пересилання в'язнів. Зазвичай, відстань між етапами становила з початку близько 50 верст, а дещо пізніше скоротилася до 15-25 верст. При форму ванні мережі етапів використовувались існуючі місця ув’язнення: повітові та губернські тюремні замки, арештантські роти цйвільного та військового відомства, рекрутські пересйльні пункти. У більш широкому значенні під терміном «етап» розумілй певну частину маршруту, якйм пересйлалйся арештантй.
Перші етапи були створені між містамй Москва та СанктПетербург (Закон від 9 травня 1817 р.) [4, № 26 847]. У серпні 1817 р. сформувався етап від Москви через Казань та Перм до Тобольськоі' губерніі [4, № 27 006].
Протягом 1817-1825 рр. система етапів охоплюе европейську частйну Росіі’. Основними пересильними центрами стали міста: Санкт-Петербург, Москва, Казань, Архангельськ, Рига, Ростов, Нйжній Новгород, Брест-Литовський.