Паўстанне 1863-1864 гг. у Польшчы, Беларусі, Літве і Украіне
гісторыя і памяць
Выдавец: Беларуская навука
Памер: 427с.
Мінск 2014
6. НГАБ. Фонд 254. Bon. 1. Спр. 6
7. НГАБ. Фонд 254. Bon. 1. Спр. 9.
8. НГАБ. Фонд 254. Bon. 1. Спр. 10.
9. НГАБ. Фонд 254. Bon. 1. Спр. 20.
10. НГАБ. Фонд 254. Bon. 1. Спр. 21.
11. НГАБ. Фонд 254. Воп. 2. Спр. 6.
12. НГАБ. Фонд 254. Воп. 2. Спр. 10.
13. НГАБ. Фонд 254. Воп. 2. Спр. 18.
14. НГАБ. Фонд 254. Воп. 2. Спр. 19.
15. НГАБ. Фонд 330. Воп. 1. Спр. 17.
16. НГАБ. Фонд 330. Воп. 1. Спр. 21.
17. НГАБ. Фонд 330. Воп. 1. Спр. 25.
18. НГАБ. Фонд 330. Воп. 1. Спр. 32.
19. НГАБ. Фонд 330. Воп. 1. Спр. 33.
20. НГАБ. Фонд 330. Bon. 1. Спр. 44.
21. НГАБ. Фонд 330. Bon. 1. Спр. 1779.
22. НГАБ. Фонд 333. Воп. 4. Спр. 3756.
23. НГАБ. Фонд 333. Воп. 4. Спр. 3901.
24. НГАБ.-Фонд 2511.-Воп. 1.-Спр. 46.
25. Полное собрание законов Российской империи (далее ПСЗРИ). Собрание 2-е: в 55 т. Т. 6, отделение 2. СПб.: Тип. II отд. собств. Е. И. В. Канц., 1832.-693 с.
26. ПСЗРИ. Собрание 2-е: в 55 т. Т. 36, отд. 1. СПб., 1863. 1057 с.
27. ПСЗРИ. Собрание 2-е: в 55 т. Т. 38, отд. 1. СПб., 1866. 940 с.
28. ПСЗРИ. Собрание 2-е: в 55 т. Т. 38, отд. 2. СПб., 1866. 1017 с.
29. ПСЗРИ. Собрание 2-е: в 55 т. Т. 39, отд. 1. СПб., 1867. 976 с.
30. ПСЗРИ: Собрание 2-е: в 55 т. Т. 42, отд. 1. СПб., 1871. 1208 с.
31. ПСЗРИ. Собрание 2-е: в 55 т. Т. 43, отд. 1. — СПб., 1873. 942 с.
32. Самбук, С. М. Политика царизма в Белоруссии во второй половине XIX века / С. М. Самбук. Минск: Наука и техника, 1980. 221 с.
33. Свод законов о состоянии людей в государстве. СПб.: Тип. II отд. собств. Е. И. В. Канц, 1833. 373 с.
34. Свод законов Российской империи, [повеление Государя Императора Николая Первого составленный]: издание 1857 года. СПб: Государственная типография, 1857. Т. 9: Законы о состояниях. 477, 88 с.
35. Свод законов Российской империи: издание 1899 года. СПб.: Государственная типография, 1899. Т. 9: Законы о состояниях. 412 с.
36. Статистический временник Российской империи. Сер. 1. СПб.: Тип. К. Вульфа, 1866. 118 с.
37. Статистический временник Российской империи. Сер. 2. Вып. 1. Наличное население за 1867. СПб.: Тип. В. Безобразова и комп., 1871.-254 с.
38. Статистические таблицы Российской империи. Вып. 2. Наличное население империи за 1858 год. СПб.: Тип. II отд. собств. Е. И. В. Канц., 1863.-330 с.
Резюме
К. С. ТЕРЕШКОВА
ОСОБЕННОСТИ ИСТОЧНИКОВ ПОПОЛНЕНИЯ МЕЩАН БЕЛАРУСИ В УСЛОВИЯХ ПРОЦЕССА РАЗБОРА ШЛЯХТЫ
ПОСЛЕ ВОССТАНИЯ 1863-1864 гг.
В условиях охранительного курса и политической реакции после восстания 1863-1864 гг., а также процесса упорядочения сословной структуры общества Российской империи, вызванного активизацией процесса разбора шляхты и перевода однодворцев и граждан Западных губерний в податные
сословия, источники пополнения мещан белорусско-литовских губерний характеризовались значительными отличиями в сравнении с внутренними губерниями Европейской России. Если в первые пореформенные десятилетия в белорусско-литовских губернях основная роль в источниках пополения мещан принадлежала перечислениям из числа бывшей шляхты, то во внутренних губерниях в основном из сословия сельских обывателей.
Несмотря на потерю правового статуса, представители бывшей шляхты не смогли целиком интегрироваться в податные сословия, фактически образовав внутри них своеобразные маргинальные группы. На протяжении 60-х гг. XIX начала XX в. данная категория населения стремилась вернуть свое привилегированное положение и подтвердить принадлежность к дворянству.
Summary
К. TERESHKOVA
THE «MESCHANIE»REPLENISHMENT SOURCES PECULIARITIES IN BELARUS IN THE CONDITIONS OF THE «SZLACHTA» REVISION PROCESS AFTER THE 1863-1864 YEARS UPRISING
In the conditions of the protective course and political reaction after the 18631864 years uprising, as well as the estate structure ordering process in the Russian Empire caused by the «szlachta»(nobility) revision process activization and the transfer of «odnodvortsy»and the Western guberniyas dwellers to the commoners status, the sources of replenishment of the «meschanie»(burgess class) in the Belarusian-Lithuanian guberniyas were characterized by significant difference from those in the inner guberniyas of the European Russia. During the first post-reform decades in the Belarusian-Lithuanian guberniyas the former «szlachta»replenished predominantly the «meschaniewunlike in the inner guberniyas where the rural commoners did. Although the former «szlachta»representatives lost their social position they failed to fully integrate into the commoners class having, in fact, formed thus peculiar marginal groups within it.
During the 60's of the XIX century beginning of the XX century this social group intended to restore its privileged status and to confirm its belongness to the nobility.
Пасту піў у рэдакцыю 17.12.2013
УДК 94 «1863/1864:930.1/= 16)»
В. С. ШАНДРА
СОЦІАЛЬНІI ПОЛ1ТИЧН1 НАСЛ1ДКИ СІЧНЕВОГО ПОВСТАННЯ 1863 р. ДЛЯ УКРА1НИ
Відстань у 150 років сприяе, аби незаангажовано з’ясувати наслідкй Січневого повстання 1863 р. Тим більше, що сьогоднішня украі’нська історіографія обходить це питания, яке стало небезпечно-дражливим, починаючи з Михаила Драгоманова. За пояснения, чому селяни підтрймалй російську армію, а не повстанців, того розкритикував Володимир Ленін. Зокрема i через це Драгоманівськоі’ спадщини було позбавлено кілька поколінь украі'нців. Монографія історйка Грйгорія Марахова [7] вже узгоджувалася з ленінською оцінкою повстання.
Якщо спробувати конкретизувати вплив повстання на Украшу, то його варто розглядати не в одній, а у кількох площинах. Вже Драгоманов зауважив, що воно змусило владу переглянути заходи в соціально-економічній сфері, i найперше реформу 1861 р. [5, с. 63]. Збігання у часі реформи i повстання створювало атмосферу, коли селяни вважали, що польські помівдйкй піднялйся проти царя, я кий звільняе і'х від кріпацтва, а тому кинулися допомагати військам [4, с. 14]. Держава віддячйла ім, оплативши за перебування у сільській стражі. Впродовж двох років ті практично викупили частину землі, плата за яку була понижена на 20 %. Цим була досягнута бажана підтрймка з боку селянства, руськість та православ’я якого плідно використовувалися для зміцнення влади.
Можна стверджувати, що з часу придушення повстання імперія почала формувати нову політйку на Правобережжі щодо користування землею. Боротьба за неі’ концентрувалася не лише у конфіскаціі маетків, а й у правовій сфері. Цілою низкою ука-
зів верховна влада прагнула зменшити польське землеволодіння, створюючн помііцйкам російського і малоросійського походження пільгові умови на прндбання маетків. Інструкція про продаж набула чннності закону, надаючн росіянам право п купівлі без завдатку, торгів та з розстрочкою. Втручання державй зафіксовано указами: від 10 грудня 1865 р., 10 жовтня 1869 р., 3 травня 1882 р., 27 грудня 1884 р. та ін. [8, с. 93, 342; 12, с. 11, 33, 35]. Натомість поляки позбавлялйся вільного п продажу і купівлі, а успадкування здійснювалося лише по прямій лініі, що змушувало останніх порушуватй законй. Зміна землевласнйка сформувала в краі’ атмосферу репресій й насйлля, які надовго стали ознакою державй. Старі родйнні «гнізда» втрачалй колишню культуру господарювання, адже нові власники практично не мешкали у помістях, не розвивали і'х, а здавали в оренду для швидкого збагачення. Про зацікавленість переходом землі свідчйть вимога інформуватй про ІТ дйнаміку наверх [15, арк. 3].
Персональний перелік нових власнйків варто розпочати з генерал-губернатора О. П. Безака, співавтора закону від 10 грудня 1865 р., який вважав, що російське землеволодіння прив’яже край до імперіі. Після невдалих спроб купити увесь маеток, він обмежився 2,5 тис. землі [24, с. 103]. Доповнюють список і землі набуті киТвським губернатором, управляючим державними маетностями [6, с. 230], не кажучи вже про Олександра II, якому один із Браницьких продав за чверть вартості 100 тис. дес. аби зберегти за собою решту [1, с. 586]. Серед власнйків немало було й помішйків місцевого походження, проте іхні надбання були скромнішймй. Серед них такі постаті, як Петро Селецький, киівськйй віце-губернатор, який придбав 979 дес. [14, арк. 27, 52]. Михайло Тулов, помічнйк попечителя Кйівського навчального округу, який співпрацював у Кулішівській «Основі», став власником 133 дес. Саме тоді голова мирового з’ізду Петро Косач (батько Лесі Украі’нкй) придбав 471 дес. [13, арк. 5-10]. 3 1880-х років землю почали масово скуповувати селяни, мішанй, священики, купці. Канцелярія генерал-губернатора контролювала придбання землі видачею посвідчень про непольське походження майбутніх власнйків [11, № 3985].
Оскількй спроби швйдко русйфікуватй край зміною землевласника не принесли бажаного, було вйрішено сконцентрувати lx у сфері державного управління, шляхом усунення поляків з керівнйх посад. Спершу були заборонені дворянські зібрання, адже ті обирали начальника повіту та суддів. Відновйвшй іх діяльність, предводителями дворянськйх зібрань призначали росіян. Актуалізувалося питания про звільнення поляків з державно! служби. Аби з’ясувати !х число були укладені списки чйновнйків усіх трьох губерній. Як виявилося, серед них поляки становили майже половину, серед канцелярйстів більше половини. Подготовка спйсків відкрйла не лише число поляків на державній службі. Немало росіян-чйновнйків, перебуваючи у польському середовйгці, одружувалися на польках, переймали !х культуру. А серед поляків були добрі управлінці, котрі сприяли владі у втіленні реформ. Прикладом першого губернатор назвав секретаря Кшвсько! палати карного суду Івана Тарнавського, спадкового дворянина, щоправда, безземельного, який отримував за службу подяки i нагороди. Ілюстраціею іншого став в. о. судового слідчого Подільсько'! губ. Пархоменко, який беручи шлюб з донькою повітового скарбника, поляка Добровольського, погодився на службу на півдні, аби його одруження не завадило кар’ері [16, арк. 1, 19, 20; 18, арк. 17].
Ця сйтуація, не зважаючи на протести губернаторів про поступову заміну, не зупинила генерал-губернатора та й Петербурга. I все ж, заперечення вплинули на корегування кадровоі політйкй: благонадійні поляки могли розраховувати на службу у віддаленйх губерніях імперіі’. Звільнення розпочалося із стратегічнйх установ Міністерства фінансів митниць, акцйзнйх управлінь, казенних палат. Пояснювалося це тим, що ці чиновники роз’і’жджають у справах, а тому можуть об’еднувати поляків [17, арк. 3]. Найменшо! замінй у порівнянні з адміністратйвними та судовими установами потребувала поліція, яка ще з Бібіковськйх часів комплектувалась росіянамй [23, с. 284]. Навіть, коли з часу повстання пройшло 20 років, недопущения поляків до врядування набувало нового вйміру через заборону утримувати оброчні статті [9, № 3173].
КНІГІ ОНЛАЙН
