Паўстанне 1863-1864 гг. у Польшчы, Беларусі, Літве і Украіне
гісторыя і памяць
Выдавец: Беларуская навука
Памер: 427с.
Мінск 2014
Аби чиновник з внутрішніх губерній прйі'хав на Правобережжя, влада вдалася до заохочень. Найперше, прйі’жджйм чиновникам православного віросповідання збільшувалося жалування на 50 %. Початок цій кампаніі’ поклало Міністерство внутрішніх справ, розпочавши з тих, хто впроваджував селянську реформу і для яких вона набрала патріотйчного забарвлення. Серед них були і украінофілй, які використовували державні механізмй аби допомогти селянству. Потім п було збільшено на ті ж 50 % всім чиновникам, вразі прйбуття з іншйх губерній, зокрема й з лівобережнйх. Таку іцедрість нескладно мотивувати. Джерелом фінансування були надходження від польськйх маетків, на які накладалйся податкй, своерідна контрйбуція в 10 %, а потім в 5 %.
Крім жалування, чиновники малй можлйвість на пільговйх умовах набувати маетки, а то й отримувати 'іх як пожалування за службу. Курс на пільгй не за якість служби, а за належність до російського етносу продовжили правила 1886 р., згідно з якими вимоги до соціального походження чйновнйків значно знижувалися, зате збільшувалйся пільгй тим, хто служив у духовному православному відомстві, поліціі' та школах [10, № 3817], від яких найбільше залежала русйфікація краю. Пільгй чиновникам протрималися практично до 1914 р., часу ліквідаціі’ генерал-губернаторства. Ця сйтуація та як нею скористалося населения з часом набрала кумедного трактування. Прйвілейованість чиновника міцно увійшла у місцевйй побут, бо деякі підпрйемлйві жінкй, аби іх дитина могла скористатися пільгамй, виТжджали народжувати до Мйкільськоі’ Слобідкй, передмістя Киева на лівому березі Дніпра [25, с. 25].
Зміна етнічного обличия влади виявила таке явище як повернення у православ’я чйновнйків, котрі сповідувалй католицизм. Оскількй польське походження визначалося віросповіданням й набувало загрози для посад, то серед шляхтйчів виявилося немало й таких, які, аби утриматися на службі, переходили у православ’я, рідше у протестантство. Ця реакція змусила О. П. Безака з’ясувати іх число, яке виявилась на 1867 р. не таким вже й малим: волинський губернатор назвав 48 осіб, кйі'всь-
кий 45, подільськйй 63 особи [20, арк. 6, 19; 2 с. 92]. Така модель поведінкй вказувала на ще одну помилку влади визначати етнічну прйналежність за віросповіданням. Напевно, саме тому кйівськйй губернатор, вказав ще й на етнічне походження велйкоросіянй чи малоросіянй [19, арк. 114-222].
Заходи русйфікаці! сприймалися в Украіні неоднозначно. У середовйвді інтелігенціі з’явилося досить своерідне пояснения ціеі політйкй, яка за ідеею «обрусить» побачила приховане прагнення збагатитися за рахунок польських маетків. Більш підходяіцою фразою стала інша «обтрусить край» [3, с. 74]. Громадівець Олександр Кістяківськйй як i Михайло Судіенко, не сумнівався, що воно здійснювалося не в інтересах місцевоі’ людності, яка зберегла i винесла на власних плечах руську ідею i перетворила в нііцо польську вйтівку, а втілювалася для жадібного чиновника. Кошти від конфіскованйх маетків слід було використати для соціальнйх потреб народу [6, с. 230].
1 все ж, головне полягало в іншому. Ліберальні реформи Олександра II, які спиралися на інші принципи формування влади з відмовою від методів поліцейськоі’ держави, запроваджувалися з запізненням, з дозуванням і вйборності, і самоврядності. Більшість соціальнйх питань тут продовжувалй з’ясовуватйся бюрократичним способом, а для цього створювалйся нові державні установи. Самоврядність якщо й дозволялась, то більше контролювалась державою і нею не могли сповна скористатися дві етнічні групи місцевого населения поляки і евреі’. Через бажання не допустити поляків до влади тут не уводилися земства, міська реформа 1870 р. була спрощеною, а судова реформа не передбачала вйборності мирових суддів. Внаслідок призначення на ці посади прийшли фахівці з юридичною освітою, на відміну від виборних, які часто не мали спеціальноі' підготовкй. Адміністратйвна обачність змушувала владу долатй кадровйй дефіцйт, призначаючи на посади лояльнйх чйновнйків місцевого походження, украі'нців. Врешті, усунення поляків дало цікавйй результат. Ti реалізувалйся в іншйх сферах, таких як аптечна справа, адвокатура, управління маетками, інженерне і технічне забезпечення.
Аби підтрймуватй потрібну для влади атмосферу актйвізувалася історйзація минуло!' украі'нсько-польськоі ворожнечі, у якій імперія залишала за собою право володітй православним населениям. Обгрунтування ціеі ідеі взяла на себе газета «Киевлянин», випуск яко!’ на державні кошти розпочав відразу після придушення повстання професор Універсйтету Св. Володимира Віталій Шульгін. Йому вдалося об’еднати навколо не!’ краіці літературні сили. Серед п допйсувачів можна зустрітй пр!звища багатьох відомйх i знаних літераторів, як от: Авсіенко, Андріяшев, Антонович, Галаган, Гатцук, Гнилосиров, Драгоманов, Житецький, Кістяківськйй, Лисенко, Рудченко, які поділялй тіею чи іншою мірою програму газети.
Прагнення верховно!’ влади якнайшвидше зрусйфікуватй край спричинило інтенсйвне поширення тут освітй, i саме п густіша мережа значно цьому сприяла, доповнюючи інші заходи влади. И значймість проявилася відразу, коли освіту масово почали надавати селянству, яке по інерціі’ продовжувало бути чи не единим носіем прйродноі’ украі’нськоі’ культури i мови. Питания ускладнювалося тим, що повстання 1863 р. практично стало каталізатором формування націй, як польськоі, російськоі' так і украінськоі’. На освіту покладали велйкі сподівання різного роду діячі, прагнучи надавати п місцевймй мовамй. Напередодні повстання заявило про себе знову ж таки під впливом польських маніфестацій так зване хлопоманство, народницько-культурна течія інтелігенціі’. Воно виникло під впливом спочатку серед студентів універсйтету св. Володимира у Кйеві, які належали до польських або давно сполонізованйх украі’нськйх шляхетських родин, котрі внаслідок романтичного світогляду почали відмовлятися від соціальноі’ i культурно!' солідарності зі своі'м станом і зближувалися з селянством. Усвідомйвшй, що варто служити тому народов!, серед якого живеш, переходили в православ’я, відмовлялйся від підтрймкй польського руху. Почали говорити i писати по-народному, брати участь у селянських святах i навіть одружуватися на селянках. Так вони підкреслювалй, що на відміну від російськоі' держави визнають ідентйчність украі'нського етносу.
Серед його основоположнйків були: Володимир Антонович, Тадей Рильський, Борис Познанський, Павло Житецький i Павло Чубинський. Ідеологом хлопоманства був Антонович, який окреслив його програму. Відповідаючй на закиди в ренегатстві, він закликав повернутися до народності, колись покинуто? предками i активно працювати для не?, щоб спокутувати гріхй сво?х батьків. Вони не визнали польських претензій щодо украі'нськйх терйторій та оголосили повстання безглуздою справою. Відкйдаючй звинувачення про співпрацю із російськими революціонерамй, хлопомани опублікувалй «Отзыв из Киева» у Катковській «Современной летописи», у якому відмовлялися від радикально? боротьби, вважаючи за едину свою мету освіту народу. Через своТ погляди хлопомани викликали підозру i у влади та п прйхйльнйків, які вважали, що ті у такий спосіб намагаються прив’язати простий народ до польсько? національності. Один із авторів статті, вмііцено? у «Вестнике Юго-Западной и Западной России», назвав ?х «істйннймй дітьми Полыці, які тягнуть народ до заклятого ворога» та звинуватив, що вони першими назвали «малоросів» украТнцями, аби відібратй нелюбиме ними слово «Русь» i так зменшити перед польською небезпекою чйсельність руських [20, арк. 6, 19; 2 с. 92].
3 хлопоманами пов’язуеться формування укра?нсько? ідентйчності, адже ті розпочали дослідження історіі', культури народу та на основі народно? мови продовжили творити художню літературу. Іх діяльність відразу засвідчйла штучність універсального стандарту руськості, на якій так наполягали у Петербурзі. Іх прагнення творити власне культурне середовище через освіту та літературу, налякало владу, яка боляче спрйймаючй Січневе повстання, різко заборонила украінську мову так званим Валуевським циркуляром 1863 р.
Якщо підвестй підсумкй, то найперше, вони полягають у тому, що наукове розв’язання питания лежить в оцінці Poci? як імпері? та потрактуванні ?? політйкй як імперсько?, котра змогла мобілізуватй для досягнення мети такі чинники як православ’я, тривалу участь украі'нців у розбудові Російськоі' держави. Вона
розглядала місцеве православие населения як варіант росіян і ця ідея успішно обслуговувала імперію. Січневе повстання 1863 р., попри те, що його виступи на Украі’ні не набули розмаху, було використане аби прйсвоітй правобережні маетки, що перебували у власності польського панства. Шляхом законодавства через конфіскаціі’ i податки кошти від земельних надбань йшли на зміцнення державних механізмів та кадрового забезпечення імперіі. Масштабність ціеі' акціі’ внмагала від неі’ мобілізаці’і внутрішніх ресурсів, а тому у питаниях регіонального врядування вона спиралася на чиновницький апарат, для якого створювалися пільгові умови служби. Ними скористалися не лише чиновники внутрішніх губерній, а й украшських, для яких служба на Правобережжі була найбільш прийнятною i вони ставали успішними землевласниками, будівнйчймй тут російськоі’ державност!, вйтісняючй поляків з установ та зменшуючи і’хне землеволодіння. Здатність імперіі’ використати історйчну ворожнечу між украТнцями i поляками, що на час повстання проявлялася в соціальному протйстоянні, спровокувало сйтуацію, що значна частина місцевйх інтелектуалів опинилася в одному з імперіею таборі i вела тривалу боротьбу проти польськоі’ прйсутності в краі’, що суттево уповільнювало формування украінськоі’ національноі’ ідентйчності.
Література
1. Бовуа, Д. Гордиев узел Российской имерии: Власть, шляхта и народ на Правобережной Украине (1793-1914) / Д. Бовуа. М.: Новое литературное обозрение, 2011. 1006 с.
2. Бовуа, Д. Битва за землю в УкраТні 1863-1914: Поляки в соціо-етнічнйх конфліктах / Д. Бовуа. Кйі'в: Критика, 1998. 334 с.
3. Гринь О. Листа М. Судіенка до М. Максимовича (1837-1867 рр.) / О. В. Гринь // Сіверянськйй архів. 2008. Вип. 2. С. 67-76. Таку гру слів запропонував Судіенко у лйсті до М. Максимовича від 9 травня 1867 р.
КНІГІ ОНЛАЙН
