Яныс
Фёдар Клімчук
Выдавец: Выдавец A. М. Вараксін
Памер: 84с.
Мінск 2013
XXI. ЗНОВ МАНЬКА В ЯНЫСА
Так от, як гэто й завшы, Яныс прыбрав в своюй хаты, вбрався, хот’ів на місто сходыты. Було свято някэ. Раптом стук у двэры. Очыныв Яныс - аж там Манька.
- О, кого я бачу. Заходь, Манька. Кылько чясу пройшло, як ны бачылысь. - Воны опыталысь за рукы. Посля Яныс лёгэнько обыйняв йійі обыйма рукамы, посля прытулывся свэю шчокою до йійі шчокы, а посля чмокнув йійі в шчоку. Вона ж тожэ, ны вспів внн оглэдытысь, як вона тожэ чмокнула ёгов шчоку.
— Ох-х! — проговорыв Яныс і росплівся вусмішцы.
Гэтэ було ны так ныждано ля Манькы, як ля Яныса. Тут була радость судосіння. Алэ до гэтого воны ныколы однэ другэ ны обнымалы, ны цыловалы. Яныс посмылішав. Смілості ёму прыдала дружба з Мітію, чоловічого достойінства прыдала вона ёму. А Маньку росковала Янысова смілость. Вона й сказала:
- Ну чого «Ох-х!» Я тыбэ с пэршого дня, як шэ коровы паслы, лычыла такым, як зарэ — хвайным, добрым, розумным...
- С пэршого дня..., - гювторыв Яныс, ны пудпымаючы гочэй. А крохы посля говорыв: - Я собі ёмко був вбыв в голову, шо главна моя прымета і моя вартость - гэто шрамы. Шрамы - гэто факт, ныздоров’е - тожэ факт. Алэ трапляюцьця людэ, которы бачять в мыні й шз дэшчо: характер, способ думаты, рост, фігуру, косы, способ до людэй односытысь, взгляд на історію, на разны нацыйі. I ля дэкого воно стойіть на пэршым місьці. Я от зарэ, зусім ныдавно, вжэ посля Васіного высілля, подружывся з одным хлопцем, тут блызько жывэ, Мітію зваты. Вэльмы чясто бачымось з йім. To ля ёго мойіх
шрамув як і ныма. Оно як пэршый раз в баню з йім ішлы, то я сам росказав ёму. А вйн сказав: «Ныц, ходімо, людэЙ ты йімы ны злякайіш». Золотый хлопэць. Отак пуддэржують мынэ людэ. I сам в сыбэ вірыты почынаю, якый бы розбытый ны був. Да й ты мынэ тожэ с пэршых жэ днів ёмко пуддэржувала морально. Як чоловік в быді, то такая пуддэржка ~ вылыкэ діло. Ой, Манько, я заговорывся, а ны спытав, на кьілько ты зайшла, кылько мбжыш побуты, як добралась, як там Вася, можэ про мойіх господарів шо чула...
- Ну, можу побутыгодын пару, можэ зо тры годыны. Сусідэ с хурманкыю тут. Ну й назад пойіду з йімы. Як Вася? Ну в Васі добрэ діла так, і з здоров’ем, і з настроеніем. Жкнка - добра молодыця. Зарэ жывэмо разом, то вжэ можу пэвно казаты. Ну, шэ шо скажу, товста жннка, заметно вжэ крохы, дытыну ждуть.
~Рад за Васю.
- Так і пырыдам ёму. Шэ я от шо хотіла сказаты нашчот того, шо говорыв ты впырідж. Пэршы дні, як мы с тобою познакбмылысь, як ты почяв пасты, ну й посля. Як я дывылась на твойі шрамы? Ну шкода було тыбэ. А на тыбэ я дывылась, тыбэ я цыныла, ны бачачы гэтых шрамув, мынаючы йіх, закрываючы ка йіх гочы. I думаю, ны одна я. Мыні просто світ змынывся, як ты став пасты. Я ж була малая, сырота, гэтэ пасыво - світ був нымылый, ныкому ты ны потрібна. А тут появывся такый хлопэць, старшый крохы, такый розважлывыіі, россудітільный, понятлывый, добрый, я вжэ ны говору, шо ташй хорбшый да рослый, да в п/іэчух духвалый. Здаецья, ныц такбго й ны було там, а я стала за тобою - як за стыною. Я пырыстала трастысь пырыд усім, пырыстала боятысь, я поспокойнішала, з мойіх нэрвув тягар звалывся. Мы кажного дня бувало поговорымо. А як ны поговорымо, то пубачу тыбэ здалік, a як ны пубачу, як Дід пасэ, то знаю, шо на другый дэнь чы кырыз дэнь бачытыму.
- Дяку, Манько. Крохы чуствовав. Алэ ны думав, шо настылько. Так шо я сыджу... трэба шо йісты прышыховаты.
- Давай поможу тобі. Да я тут прынысла сёе тое.
-Нашо було.
Яныс з Манькыю сталы шыховаты.
XXII. ПРЫХОДЫТЬ МІТЯ
Стук у двэры. Яныс очыняе, входыть Мітя.
• Добрыдэнь
• О-о, добрыдэнь, Мітька. Як добрэ, шо ты прышов. Знакомтэсь. В мынэ госты. Знакомтэсь. Манька, гэто Мітя, я тобі про ёго крохы росказував; Мітя, a гэто Манька, про йІйі я тобі тожэ росказував.
• Ну, я пры роботы, рукы крохы вмазаны. Добрыдэнь. Так опытайімось, ны буду рукьі подаваты. - Сказала Манька.
• Добрыдэнь, отказав Мітя, склонывшысь, - а можэ я шо поміг бы?
• He, почті всэ готбвэ, садысь Мітя, - сказав Яныс.
• Бачьггэ, я шчаслывый і добрэ шчаслывый, на самый обіб попав, — говорыв Мітя.
• Шоб побйльш шчясьця нам, шоб побнлый людэй шчаслывых, — говорыв Яныс.
• А я от слывок прыніс. Зайшов на ярмарок, такыйі слывкы хвайны, взяв купыв, - говорыв Мітя, розгортаючы слывкы.
• Ны откажымось, выдомо, крохы зарэ, крохы на закусь, - говорыв Яныс. - Слухай, Мітя, помытайіш, мы с тобою горілку прэбувалы, шэ ковкручка осталось. Якраз добрэ на тыпэр.
• О, то тут ны полудэнь, а ціла гостына, — сказав Мітя.
, - Я можу быз горілкы, я подывлюсь, як мужыкы п’ють, і буду п’яна, - сказала Манька.
• Ну, шо ты, Манька, хоч крышку.
• Ну то мыні крышку.
Сілы застыл, йілы, говорылы, по каплі пылы, пускалы здоров’е. Выпылы того повкручка - 125 грам. На тую пору гэто було нормально, шоб посыдіты (На тыпэрышну пору — гэто сміх показуваты).
• Ну то шо, давайтэ поспываймо крохы, гостына, так гостына, трэба коб був спомынок, - сказав Мітя і почяв:
• Чы ты мынэ любыш, чы оно смыесься, —
А Яныс пудхватыв:
Вжэ тры рокы ходыш, а ны прызнаесься?
А посля всі трох:
• Ой, я тыбэ люблю і любыты 6ydv,
О/ю скажу правду, шо браты ны буду.
Ой я тыбэ взяв бы, да ны еылыть маты;
Як я тыбэ возьму, то выжынэ с хаты,
Якя тыбэ возьму. то выжынэ с хаты, —
Прыдыцьця обойім no світы блукаты.
Посыділы крохы. Провылы Маньку Яныс з Мітію. Манька запросыла Яныса й Mine прыты до йіх вдвох.
Посля Яныс з Мітію походылы по містовы. Посля шэ пошлы до Яныса. Поговорылы, пообсуждалы жызненны і обшчэствынны проблемы.
ХХШ. ПО-ГРЭЧЫСКУ. ВЫЧОРКЫ
Яныс з Мітію судошялыс, хоч і ны шчодня, алэ вэльмы чясто. А чясом і разыв два-тры на дэнь, як булы свободны. Завсіды говорыты всэ шось находылось, находылось, находылось. Ну, шоб всэ гэтэ запысав. От було б кылько мныго. Вжэ поросказувалы одын про одного всякы друб’язкы, всякы подробносгі. I про свойі взгляды на всэ. Обсуждалы, обмыргбвувалы з усіх бокыв, по дэкылько раз, посля знов повторялы, посля шэ ворочалысь.
Одын раз МІтя кажэ:
• Знайіш шо, Яныс, нагучы мынэ по-грэчыску.
• Мітя, скылько рмк пройшлб, позабувався я. Сыба онб дэшчо. Ныма с кым говорыты.
• Хай бўдэ дэшчо. Мынэ нагучыш, зо мнбю будыш дэколы говорыты. Як ны як - язык мого друга, язык дружыствынного народа. Народа, од якбго мы культурыю богатылысь. Хоч крохы, шо знайіш, Яныс. Я хоч прыдставітель робочого класа, алэ хотілося б.
• Ну шо. Буквы грэчыскы знаю.
-Вжэ добрэ. Давай буквы.
Яныс показав Міті буквы.
• Ну, зарэз я всі ны згучу. Давай зразу самы лёхкы. Тыйі, шо пошчы бы руськы буквы, або як польськы. А посля остальныйі. Ты мыні йіх пырыпышы, спышьі мыні йіх.
Яныс почяв спысуваты буквы.
• Мітя, - кажэ вйн, - получяйіцьця, шо ны зусім так, як по-руську. По- руську однэ «о», напрымер, а по-грэчыску е «о» такое і «о» такое. «£» — по- грэчыску буква бы сырідня помыз двыма руськымы буквамы. А е, шо в грэчыскому ныма тых буквэй, шо в руському. Напрымер, «ж», «ч». От як.
• To ты мыні пырыпышы тое, шо знайіш. Спомытайісься шо, - допышыш.
• А зарэ нашчот слов. Якый я знав грэчыскый? Той, шо в нашому сылі говорылы. А гэто ны по-кніжному. Да й ны всэ помьгтаю.
• Добрэ, хай будэ ны по-кніжному. Я ж ны кому-ныбудь, я просто собі, коб знаты. А шо ты всего ны знайіш, ну то добрэ, кылько знайіш. Да « сам будыш прыпомітуваты свою мову.
Так почялбсь обучэніе грэчыскому языку. Воно йшло практічыскы. Кажон раз, як бачылысь МІтя з Янысом, хоч крохы по-грэчыску скажуть, a посля, то й дэшо поговорять. Мітя вжэ дэшо простэ ло-грэчыску і сказаты зміг.
А шэ в батькыв Мітіных збыралысь на вычоркы в дэякыйі дні. Много збыралось, і Яныс став прыхожы. Куплялы газэты, той тую, той другую, чыталы, обсуждалы. Кніжкы тожэ обсуждалы, чьггалы. В господарів Янысовых, дэ внн пас, тожэ чясом такыйі збырні булы, алэ туг крыпчій (ёмч) выходыло.
XXIV. ЛОКАЛВАЦЫЯ ІОНІЙІ
Одын раз прышов Яныс до Міті. Судошяе ёго Мітін батько.
I от шо внн кажэ:
• Яныско. Тут в Міті е ёго школьный атлас: Eugeniusz Romer. Maly atlas geograficzny. Lwow-Warszawa, 1934. Мы ёго дывылысь, шукалы твою батьков- шчыну, Іонію, і здаецьця, найшлы. Шэ в ёго е карты історічыскы. Там е карта, посвяшчона стародавнюй Грэцыйі. Прынысы, Мітька. Я шэ от шо хотів тыбэ, Яныско, спытаты: якое ты помытайіш в вас там в Іонійі було вылыкэ місто?
• Помытаю такое місто: гзто Смірна або тое самэ - Ізмір. Мынэ навзть мнй тато одын раз брав с соббю, як йіздыв в Смірну.
Хурманкыю, коныком запряжаным йіздылы. Казав тато: «Возьму с собою Яныска, хай пубачыть». Далёко од нас, дэсь яавэть І ночовалы в дорозы.
• To от, Яныско. Ходы й ты, Мітька, ходы, котку. To от. Розгортайімо карты, допІрышны і стародавны. Е такьгй Балканськый полуостров. Южна чясть ёго — гэто зарэ Грэцыя. Там йійі столыця — Афыны. На восток - Эгэйськэ морэ. В Эгэйському моры много островыв. Зарэ гэто тожэ Грэцыя. А на восток од Эгэйського мора - полуостров Малая Азія. Зарэ гэто Турцыя. А самый запад Малэйі Азійі - гэто Іонія. О, подывімось на карты — і зарэ мы там бачымо місто Смірну. Гляньмо зарэ стародавну карту Грэцыйі. Крайній запад Малэйі Азійі - гэто Іонія, вона засіляна грэкамы, там е грэчыскы городы, одын з йіх — Смірна. Скылько Іонія була засіляна грэкамы? Точно ны можымо сказаты. Пэвно можымо назваты цыфру — тры тысячы літ: тысячу літ до Рожджыства Хрыстового і дьві тысячы літ посля Рожджыства Хрыстового. А можэ й бмльш літ. Як ты, Яныско, назвав Смірну, то Іонію стало лёкш локалізіроваты. Алэ й до гэтого я йійі локалізірував орыентіровочно там жэ. По-пэршэ, зарэ там Турцыя. Значыть, гэто ны на Балканах, а в Малуй Азійі. По-другэ, як турэцькь: властІ вырізувалы хрыстіян, то много грэкув спаслось, трапывшы на кораблі другых государств. Значыть, Іокія була блызынько до мора. А шэ от шо про Іонію трэба сказаты. В стародавню пору Іонія була одным з важнішых культурных цэнтрув Грэцыйі. Там родьыысь: Гомэр - автор «Іліяды» і «Одысейі», Гыродот - батько істбрійі, такыйі учоны як Фалэс, Гыраклыт, Анаксымэн, Анаксынандр і шэ гынчы знаменітості, якых я ны знаю.