• Газеты, часопісы і г.д.
  • Яныс  Фёдар Клімчук

    Яныс

    Фёдар Клімчук

    Выдавец: Выдавец A. М. Вараксін
    Памер: 84с.
    Мінск 2013
    2.06 МБ
    ’ т-д'
    Посля шэ выпылы по порцыйі, закусылы добрэ да шэ прыпывок втялы'. Ой там за сылом.
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    Як ныма, то й пырыстану.
    А хто п ’е і т.д.
    Ой выпыла, закусыла, Сама сыбэ похвалыла.
    Шо я мондра, мондра, мондра, А горілка добра, добра.
    А хтоп'е і т.д.
    А посля Дядько до Манькы:
    -Ну, Манько, давай шэ ты якую прыпывку втны. Высілле ж. Трэба высылытысь. Коб вся жызня пройшла в высёлосты.
        • Ну, шо з вамы зробыш, сказапа Маяька і почала:
    Мыні батько ны рід, Мыні маты ны рід, Мыні тая родына, Шо мылого родыла.
        • Ой, мусыть ныдббрэ я спываю: йіх жэ ныма. Воны всі мыні рідны. I далэй спывала:
    Ой, дядычку, Сывый голубочок, Возьмы мынэ за нывістку, Бо любыть сыночок.
    А мйй мылый чорнобрывый У полы волочыть;
    Ідэ дошчык, туманыцьця — Кудёркы намочыть.
    Ой кудры мойі Да й no всюй голові.
    Якый гарный мйй мылынькый 3 далёкыйі стороны.
    Пырыкыну кірпічыну Чырыз быструю рыку. Ны покынуя дівчыну Ныякому дураку.
    ,Да вжэ й вэчор. Полажылысь спаты. Мітя забрав с собою Петю і Таньку. Сказав, шо в йіх хватыть місьця всім оддельно спаты. Посля врано воны прышлы. Мітя заоднэ подарка прыніс Янысовы й Маньцы. Гэто був Мітін пырыпый.
    А врано поснідалы, да запраг’лы конэй, да пойіхалы.
    Пырьід тым, як одйіжджяты, Петя, одыйшовшы, поклыкав Яныса, сказав:
        • Іван, ты в’явыты собі ны можыш, як я тыбэ люблю. Всэ, на тыпэр хватыть.
        • Дяку, - отказав Яныс.
    Яныс з Манькыю осталысь одны.
    А в Baci на дрўгый дэнь, то хто бльізько, то шэ збыралысь, «зўбы полокалы».
    Шэ одьін момэнт.
    Було такое положэніе, як молодый з однзйі парахвійі, а молодая з дрўгыйі, то за вынчянне трэба платьіты двом батюшкам, хоч вынчяв одын.
    Маньчына парахвія була в тому сылі, дэ вона жыла. Там вынчялысь, вона з Янысом, тому батюсцы платылы. Янысова парахвія була в Бэрысті. To Бэрыстськый батюшка, отец Сыргій, ны взяв з Яныса грошэй. Алэ попросыв Яныса, шоб подарыв ёму дэшо с свэйі роботы, шоб був упомыток, шо подарок од грэка. Яныс подарыв ёму шкатулку, якую сам зробыв. На шкатулцы шэ зробыв напысь по-грэчыску.
    ТАК ОДВЫЛЬІ ВЫСІЛЛЕ.
    ХХХІП. пбсля ВЫСІЛЛЯ
    Шэ як йіхалы молодыйі з высілныкамы в Бэрэсть, Манька сыділа на возы і думала:
    Вона прыдбала собі чоловіка, якый в йійі судьбі являйіцьця чястю йійі самэйІ. Вона одчувала, шо вона і Яныс - гэто шось однэ. Чогб гэто так? Впырідж вона ны знала, шо так будэ. А тут от як выйшло. Дывыцьця на ёго рукы, на ёго ліцо — бы на свойі чястІ тіла в люстры дывыцьця. I грудьмы одчувае, шо воны однэ ядынз. Чого гэто так? Туі' дэсь однэ з другым. Можэ святая цэрква, шо йіх злучыла? Цэрква цэрквыю - вона узаконыла йіх шлюб. Тут закон сыла - от шо. Алэ ны тылько закон. Яныс юй понаравывся с пэршого разу. Много чым понаравывся. Ну, по-пэршэ, някый трывалый, за йім, бы за стыною, сыбэ чуствуйіш. Юй бы жытте пырымынылось тоды, намного пывній сыбэ чуствувагы стала. А по-другэ, някый нагто добрый по всёму, а шоб якая мызэрнынька ганьба в йім була — аныякыйі, аны ганьбынкы. Всэ в ёму някэ добрэ. А хорошун (красавэць) якый, а стройнота якая.
    Всэ гэтэ так. Алэ чоловік побытый, порізаный. Вона сама бачыла, як внн, зусім роздавляный, выпўтувався з гэтыйі быды. Розбытый, порізаный Яныс. От такый внн юй достався. Ны цілый, здоровый, а такый. Такая йійі доля, Доля, доля... Сыротою осталась. Зарз мужык от такый. Алэ сёромно внн юй такый дорогый. I шо вжэ досталось - трзба бырыжты. Бырыжты трэба Яныса, бырыжты. Гэтэ оплатыцьця юй. Яныс будэ здоровшый, прожывэ довш. Бырыжты трэба Яныса.
        • Чого задумалась, Манька, - спытав Яныс, бачачы. шо тая надовго замовкла.
    - А ныц, так собі сыджу, ныц ны думаю...
    XXXIV. ЧЬІРЫЗ якый чяс
    Прошло якое врэмне, короткэ врэмне посля высілля. Яныс став пытаты:
    — Манько, ну як ты?
    - Ну так ныц. Посля крохы роскажу ~ гэто ж одным слбвом ны скажыш. А як ты?
    - А як я? Тожэ так ныц. Тожэ роскажу крохы посля. Здоров’е як твое?
    - Нормально здоров’е. А твое? Здоров’е як? Чы хворобэй колышных ны зачыпыв?
    — He, ны зачыпыв. Ты мынэ просты, Манька. По-пэршэ, я някый сухый був с тобою.
    — Я гэтэ знаю, Яныс, шо е порашо мужчыны слабнуть - от і сухьій.
    - От якая ты. С тобою ны пропадэш. А по-другэ, знайіш шо - мыні аж страшно казаты - я някый другый став, ны такый, як був, ёмко другый... Я аж боюсь...
    - Ну, ты ны бнйся... шо вжэ е...
    - Я някыйпырыгыначывся, бы ёмко ны такый став, як був... Ну от бы то тіло налылось нічым такым... ну, нічым новым, чого в мынэ шэ ны було, нічым ны дытячым, нічым мужыцькым (мужськым), нічым дорослым, бы воно в мынэ самэ главнэ, а дьітячэ бы одыйшло на другый план... Ну а як ты мыні?.. Чы такая, як була? Тожэ крохы зміны е някы. Алэ я шэ пырыпытую: як здоров’е, в тыбэ як здоров’е?
    - Ну, я сказала, шо зусім добрэ, наскылько гэто трэба. Ну, говоры далэй.
    - Ну5 ты такая, як була. Ну, е зміна якая. Бы то ты тожэ прыдбала крохы мужыцькості някыйі, ны бабськості, а мужынькості. Якшб в мынэ до гэтого закрадалась думка: можэ-можэ, то стало прытьмом всэ яснэ, наскьілько ты чэсный, наскылько благородный, наскылько порядочный чоловік. Вся ты мыні святынію стала, ны якэю-ныбудь загадкыю возвышаныю, а святынію - жывым чоловіком, достойным мужчыны.
    — Ну, посля такых сыв, я ны знаю, шоказаты. Алэ я намірылась, то скажу тое, шо думала.
    - Ну, то я шэ скажу, Манько. Ны знаю, чы дбвго так будэ, алэ зарэ вонб так. Някось бы то я став похожый на Васю, на Дядька. Н ты мыні стала бы чясть мынэ. От як.
    - Ну, зарэ шэ я скажу, - говорыла Манька. -Ты ля мынэ Яныс..., шоб ты оно знав, кылько ты значыв і значыш, завшы було гэтэ. I гэто с пэршого разу я тыбэ і цыныла, і любыла. Ты от сказав, шо оно допіро почуствовав сыбэ мужчыныю, a do гэтого чуствував сыбэ дытыныю. А я в тобі бачыла сур ’ёзного мужчыну с пэршого разу, с пэршого судысу.
    ~ Як гэто так, нывжэнь я такый був?
        • Ну от так. Такый був. I завшы, завшы. Ну а зарэ, як став ввэсь мнй, я гэтак, як і ты, до вылыкого повідала, якый ты хвайный. Ну а як я впывалась тобою... як тьі оддав, мынІ сыбэ, а я взяла частынку самого тыбэ, як ты допускав мынэ до сойіх власных скарбув, до свзйі суті... Як ты оддавав мыні самого сыбэ, я в’являла, бы то сам Господь спустывся до мынэ. Я змогла
    в’явыты, якым ты був бы, як бы ны був покалічаный. Я впывалась і впываюсь тоббю. Ты - мойі скарбы ныоцынёны, Іванэць.
        • От як воно. Я навэть і блызько подуматы ны міг. А сам подумав: «Як гэто мыні збырыжты такое отношэнІе Манькы до мынэ? Трэба старатысь, старатысь. Дылікатному трэба буты, вэльмы дылікатному».
    А посля, крохы помовчявшы, Яныс добавыв: як мы с тоббю сталы буты, то знайіш, шо я одчув. Здавалось чясом, бы я з всэю зымнею злывався, грудьмы І всім, і бы вона мыні сылы влывала. I бы то од того я гынчым становывся. To був бы одорваный од зымні, a то такый зробывся, як казав тобі. Дывны діла Твойі, Господы. Скылько загадок нырозгаданых тайіш ты в собі... Просты мынэ, Манька.
    Манька ныц ны сказала, оно стала «росчісуваты» свэю рукою Янысову чупрыну.
        XXXV. МІТЯ ОСТАВСЯ МІТІЮ
    Мітя оставався Мітію, прыходыв до Яныса з Манькыю рыгулярно, і ны думав кыдатысь. А Яныс почті рыгулярно навідував вычоркы в Міті.
    Яныс ны раз думав так сам собі:
    «Мітя мйй, Мітя, друг мйй хвайный. друг мйй дорогый, друг міш одповідный, друг мйй ныоцынёный. Скарбы мойі золотыйі. Ты мйй, мйй ты назавшы. Оддав мыні ты сыбэ всёго, сам no своюй волі оддав».
        XXXVI. ГРЫБЫ
    .. .Пройшло много літ...
    Двое чоловікыв, пожылый мужчына і хлопчяк, ідуть с кошыкамы. В грыбы ідуть. Од Бэрыстя крохы пойіздом прыгородным пудйіхалы, а ввэчырьі знов на пойізд сядуть. Так і прмйдэ дэнь. I грыбыв прынысуть. Алэ грыбы грыбамы, грыбы само собою. А здоров’я кылько прыносять гэты грыбы, особынно тым, хто жывэ в місты. Мужыкы вжэ йдуть по лісы. Потыхэньку йдуть. Мужыкы - гэто Яныс і ёго старшый сын Володька.
        • Тату, а колы мы Ваську с собою в грыбы возьмэмо. А Васька- гэто шэ одын сынок Яныса, т.е. Яныса і Манькы. Манька з Васькыю осталысь вдомака, в Бэрысті.
        • Ну, внн шэ ж маленькый, Васька, дэ ёго шэ нам браты. Хай пудростэ Васька.
        • Тату, ну й дэнь нам тыпэр выдався хорошый.
        • Хорошый, Володька. Навэть як і ны набырэм нын, то лісовым воздухом мы так надышымось.
        • Ой, надышымось, тату.
        • Шо б з мынэ було б, Володька, шоб ны гэтой ліс, ны гэтой воздух. Отак бырыжу сыбэ. Сам, жннка, т.е. твоя мама, кылько можэ, прыяе, гэтой ліс, дыткы хвайны, і так однэ до одного. I я зарэ, шоб ны вымовытысь, як дуб здоров.
        • Ну, ты мыні росказував, тату...
    — А знайіш, Володька, я зняв повязкы з свого тіла вжэ, як ожынывся. Так страшно було зныматы. Здавалось, як повязкы зныму, то розорвэцьця шкура і всэ вывалыцьця з мынэ. Алэ мама тако покрохы прыгучыла. Зразу заставыла, шоб нануч розвязувався. А посля покрохы, покрохы і так прывык. Хвайна наша мама, Володька. Я с самого почятку знав, шо вона хвайна, алэ шоб вона була такая, якая вона е, то ны думав зразу.
        • Знаю я гэтэ, тату. От наш Васька ёмко похож на маму, на маму і на дядю Васю... А я, всэ кажуть, на тыбэ похож, кажуть, шо выкапаный ты. Алэ дэ мыні до тыбэ. Ты такый хвайный, тату.
    В тыбэ косы свытлішы, Володька. Ты - вжэ правдычный бырыстюк.
        • А ты ж, тату, тожэ бырыстюк, хто ж ты, ну шэ грэк. Тоды і я тожэ і бырыстюк, і крохы грэк, я ж сын твнй, і Васькатожэ.
        • Я то грэк, Володька, я родьівся грэком в грэчыскуй стороні. Алэ тут я настылько воспітався і возродывся, шо вжэ найпэрш я - бырысгюк. I говору бырыстюцькыю мовыю найбнльш.
        • А я тату, бырыстюцькыю мовыю говору, хоч ны найбнльш. Алэ гэто моя рідна мова, мбва мойіх тата й мамы. Нашо, тату, отказуватысь од такого удовольствія, як оставляты за собою, мову свого рідного нарбда. Хоч у нас модно одказуватысь од рідныйі мовы. Я і Ваську, тату, до свого рідноо языка прыгучу.
        • Молодёц ты в мынэ, сынок.
        • Тату, ты мыні росказував про свойі дьпячы рокы, про свою трагёдію... алэ ж про свнй край рідный някось мало говорыв. А мынІ ёмко хочыцьця знаты, бо чырызтыбэ й моетам корінне.
        • Кажыш, мало, Володя. Я й сам мало знаю про той край. Шо запомытав, тое помытаю. Шэ крохы найшлы в кніжках да мыні росказалы: дядё Мітя і тато дяді Міті. Дядю Мітю ты знайіш?