Яныс
Фёдар Клімчук
Выдавец: Выдавец A. М. Вараксін
Памер: 84с.
Мінск 2013
Правда, за гэтэ, порізав мынэ той турок, шо я грэк. Туркы тоды різалы всіх хрыстіян, ны тылько грэкув, а й армян, айсорув. Зо мнбю на кораблі йіхав одын айсор, старішый за мынэ, такьій був, як я зарэ. Міша, як по-бэрыстському сказаты, звалы ёго. Внн був ны раняный. Вдалось някось остатысь. Сыдів надо мною, ухажував: то пнт вытрэ, то пов'язкы на ранах поправыть, то кормыть, то шэ шо. Добрый хлопэць. Знайіш, Манічко, наскылько я нышчясный, настылько й шчаслывый. Гэто ж еылыкэ шчясьце судосыты доброго чолоеіка, хоч бы такого, як той айсбр-Міша, чы як ты.
• Нашов шо говорыты.
• Я говору тое, шо думаю. Мы з йім ны говорылы, бо я ны знав по- айсорську, а внн по-грэчэску. Алэ як ёмко внн мынэ шкодовав. Покы йіхалы разом, ны отходыв од мынэ. Сыдыгь кадо мною так, а в ёго слёзы шкварчять на гочях. Ты, Манічко, просты мыні, ны смійся з мынэ, шо про такое всэ говору...
• Да шо ты, Іванко, шо ты гэто, Іванку, хлопчык ты мнй дббрый, хлопчык ты мнй хорошый, дытынко ты моя. Просты, шо так говору, бо я ж много молыдча за тыбэ, Іваночку... Ну, я ны знаю, шо й говорыты... Дай я тыбэ поцылую.
• Ну нашо вжэ гэтэ.
• А чому нашо. Я раз так поцыловала свого Ваську, гэто брат мнй рідный, старішый за мынэ і затыбэ, як мы ходылы разом на молыці, на могылы нашых мамы й тата. Тоды Васька лэдь слёзы здэржував... Нагнысь крохы, Іванку.
• Ну шо с тобою зрббыш...
Манька поцыловала Яныса в шчоку, в косы, а пбсля разыв шнсть в шрам с коння в конэць, шо пырытынав всэ ліцо Яныса.
• Ну дякую, Манько.
• Іванку, ты мыні про всэ роскажыш покрохы.
• Ну, роскажу покрохы.
• А зарэ ж коровы на ранкы.
• Правда, коровы на ранкы. А ты про сыбэ, Манько, роскажы.
• Ну, мыні ныдбвго росказуваты. Я кругла сырота, про гэтэ вжэ я сказала. 3 рідных шэ в мынэ е брат Вася. Я вжэ сказала про ёго. За намы лычыцьця няка дбля зымні. В нас шэ е друга маты й другый батько, ну, гэто мачуха й отчым. Дэ воны жывуть - гэто наша дома. Алэ сымня вылыка, дытэй много. Рідных ля нас ныма. Е діты другого батька й другыйІ матыра, воны ны сіроты, а е діты оно батьковы і оно матырыны. А як так выйшло? Ну, мнй тато був ожынывся, взяв мою тыпэрышну другу матыра, як мэйі мамы ны стало. А як мого тата ны стало, то друга маты моя, чы наша, прыйняла, в прыймы взяла, нашого другого батька з дытьмы. Я - другый рнк в наймах, в тых самых господарів, і пасу тут,
дэ й зарэ. А в твойіх господарІв літюсь два пастухы змынылось, ны шыховало йім на пастухыв. I я ны дружыла с тымы хлопцямы, ны наравылысь воны мыш. Ты з някого далёкого краю?
• О-о, з далёкого.
• А я тутэйша, тубылнык, з воеводства Бэрэсть чы Поліського, дваццэть кіломытрув зыстыль. Такое глухбе нашэ сыло.
IV. ПРО колышнэ
I Яныс росказав Маньцы, чы ліпш, правыльній сказаты, доросказав про сыбэ.
- Скыль я? Хто ёго знае, як і сказаты. Як зарэ, то з Бэрыстя, с прыюта. А так я з далёкого краю, з вэльмы далёкого. Край той зовэцьця Іонія, іонія зовэцьця. Там жылы грэкы. Ну й туркы булы, апэ мало. Там було вылыкэ місто Смірна, а блызько од нас був Мілет. В Іонійі булы грэкы, алэ була вона пуд туркамы. Я шэ помытаю нашэ сыло. Хаты всэ чырыпыцію крыты. Садочкы коло хатэй, городы, поля. А шэ далэй горы. В нас завшы було тыпло. В мынэ булы тато і мама, старша сыстра і мэнчый брат. Булы дід і баба, гэто татовы батькы, і шэ дід і баба, гэто мамыны батькы, алэ воны жылы оддельно, окром. Дружыв я вэльмы с Костасом, гэто сусідній хлопэць, мнй ровэснык. Була война воёвалы. много якыйі государства. Воёвалы Турцыя і Грэцыя. Туркы булы выбыты з Іонійі. А посля туркы захватылы Іонію знов. Ну й туркы сталы вырізуваты грэкув, всіх пудряд, навэть сгарых і малых. Хто зміг втычы, той втік, а хто не, той не. Туркы вырізувалы ны тылько грэкув, а всіх православных хрыстіян, вырізувалы - армян, айсорув. Я вжэ тобі росказував про айсора Мішу, як по-тутэйшому, по-бэрыстському сказаты. Внн йІхав зо мною.
Я мало помытаю, як нас, нашэ сыло вырізувалы туркы. Було дэсь пырыд ранком. Помытаю някы крыкы. 1 на мынэ посыпалысь шяблі. Так ёмко боліло, шо я став быз памыты. Дэ поділысь мойі батько, маты, сыстра і брат, я вжэ ны знаю. Чы воны втыклы, чы загынулы - хто ёго знае. А посля я очуняв крохы, став стогнаты. Тоды біглы някы людэ, мусьггь дэсь грэкы втыкалы. Воны завважылы мынэ. «Божэ мнй, Хрыстос, гондэ хлопчяк шэ жывый» — сказав хтось з йіх. Тыйі людэ мынэ забралы с собою. Посля знов я став быз памыты. Посля мынэ дэсь пырыдалы на някый карабэль. Там всэ сыдів надо мною Міша, айсор. А посля я дэсь йіхав пбйіздом. Дэ я з Мішыю розлучывся - ны знаю: я то прыходыв до памыты, то був быз памыты. Я став подопічный Чырвоного Крыжа, гэто такая організацыя, такая установа, шо од многых государств. Чырвоный Крыж роспрыдылыв мынэ в Польшчу. А в Польшчы мынэ опрыдылылы в прыют в Бэрысті. С тэйі поры я в Бэрысті, ну й став бырыстюком. Я православный, грэк чы грік, то й мынэ опрыдылылы в Бэрэсть, дэ бнльшу чясть людэй православных грэчыскыйі віры, руськых. Пробув я кылька літ в прыюты в Бэрысті. I зарэ я одношусь до прыюта. МынІ няка крохы пэнсія нывылычка йдэ і йтымэ. Як я пудросту і останусь жыв, то мьші повыдны в Бэрысті даты няку комнатку, чы хоч в подвалы, чы в бараковы, алэ комнатку. А можэ шэ якую й прыстройку до йійі, Мынэ лічылы. Кормьтлы нас так,
можлыво. Хватало йісты, коб оно здоров’е. Я жыв і мыні було някось сёромно. От прожыв, пробув. От бачыш, я всэ хворів, а хворому чоловіковы шо трэба, ёму світ ны світ. ПослІдне врэмне по місты мныго ходыв, роздывлявся.
Вмію я по-своёму, по-грэчыску говорыты, хоч ны говору, бо ныма с кым. Нагучывся по-польську крохы, там в прыюты було по-польську. Нагучывся по- руську: по-руську - по-бэрыстську і крбхы по-руську - по-росейську, бо в Бэрысті много по-росейську говбрять.
• А я оно по-своёму, по-бэрыстську, по-руську говору.
• Ны можу сказаты, шоб я с кым подружывс в прьдоты, алэ найліпшы товарышы мойі булы Максым, з Бэрыстя хлбпэць, і полячбк Стась.
А зарэ рышылы, шо мое здоров’е крохы покрыпчішало і попрэбувалы мынэ оддаты, опрыдылыты пастухом. Ну й от кылько днів я пастух, скотарую. Мынэ слухають такыйі шустры коровы. Воны так і дывляцьця, шоб я дэ одвырнувся, шоб у шкоду влізты. Розумійіш, Манічко., мыні, здаецьця, сеіт пырымынывся. Мыні высылій, бо я одчуваю, шо я пользу, корысть прынбшу. От шоб ны пудвыло здоров’е, шоб остатысь мыні тут, а ны ворочатысь знов сырыд літа в прыют. I господарі мойі добры. Туркы - гэто туркы. Алэ кылько людэй мыні помогло, кылько добрых людэй я судосыв. Алэ вэльмы тяжко, шо сам ныц ны міг робыты. Шо я - жэртва нышчясна, от хто я. А так, як ты трэба кому то тоды радость.
А знайіш, Манька, я грэчыскыю мовыю крохы корыстаюсь і зарэ, я молюсь по-грэчэску. Правда, я знаю оно одну молітву - «Отчэ наш». Як я був у прыюты, то за намы наблюдалы, шоб мы молылысь, шоб до цэрквы ходылы, шоб сповыдалысь. По якбму хоч молысь, оно коб молывсь. Ну й зарэ мойі господарі всі моляцьця, оно Летька шэ не. To я молывся «Отчэ наш» по- грэчэску, і зарэ молюсь. А хрышчусь я гэтак само, як і вытэ, руськы, бо я православный, а католікы, полякы, всэю рукою хрыстяцьця. А господарі мойі по-славянську моляцьця, а Баба, то бы ны по-славянську, а бы по-тутэйшому, як говорять тут.
• А чьпаты вмійіш по-грэчэску?
• Добрэ ны вмію. Колысь гучьілы крохы, шэ в Іонійі, алэ ны нагучывсь добрэ, знав буквы, крохы склады складав. Посля прызабувсь... А в прыюты по- польську гучыіты чытаты, то крохы вмію по-польську. А од хлопцюв почяв гучытысь ро-руську чьЕтаты. Оно почяв, шэ ны нагучывсь. Трэба будэ погучытысь дэяк, як здоров’е будэ... Руськый язык жэ ны одын. Я шэ добрэ ны знаю, якыйі то е руськы языкы, на якых кніжкы друкують. Алэ гэтэ ніколы посля, як здорбв’е будэ... А ты до школы ходыла, вмійіш чытаты да пысаты?
• Мало ходыла. Госыню чы навысні ны пнйдыш, бо трэба пасты. Взыму крохы ходыла. В школы по-польську гучять. To крохы вмію по-польську чытаты й пысаты, алэ ны добрэ, ны всэ вмію. Вася крохы руськы буквы гучыв. Тожэ трэба будэ нагучытысь чьггаты й пысаты і по-польську, і по-руську, як зможу. Зымою можэ знов крохы походжу в школу.
• . ГОСПОДАРСЬКА РОБОТА
Так і пошлы дні за днямы. Яныс пас коровы. Старався, скылько міг. Ньі то, шчо старався, а полюбыв гэтэ діло. Згучыв характер, натуру своіііх корів, тылят, овэць, ягнят. Знав, колы йім літй пойісты, колы опочыты, дэ йіх, прыпасты і колы. Ёму просто прыятно було задоволыты йіх всім. I воны лагачылысь доёго, простолюбылы ёго, слухалы ёго.
Господарі рады булы: коровы завшы напасяны, найіджаны, наскылько гэто дае йіх кусочок пасовыска, яы то шо в тых пастухыв, шо булы в йіх літюсь. I молока дають завшы.
Справывся Яныс с вэю роббтыю. I рад був страшэнно. Тут на свІжому воздуховы бы й здоровшав, крыпчішым сыбэ одчував. От шоб здоров’е ны пудвыло, да і в літо, і в госэнь коб пасты тут.
Сют-тут зранку ны будьшы Яныса: Дід гнав коровы. Алэ Яныс хутко прочынався і йшов пырыйматы Діда.
• Діду, вьггэ йдітэ, я сам пастыму. Я добрэ выспався, я здоровый зарэ, ны хворый, нашо Вам допіро пасты. Знайітэ шо, Діду, тыйі рокы я мнцно хворів, мнцно хворів. Ны можэ буты, коб я ны захворів разыв скылько і в гэтым роцы. Я мнцно хворів, Діду. To можэ тоды за мынэ попасэтэ, Діду. А. зарэ ны трэба.
Алэ чырыз кылька днів Яніса знов врано ны будылы.
Чы дэколы в ныділю або в свято тожэ скажэ Дід:
• Сходы, Іванко, до хлбпцюв собі, я попасу крохы, тыпэр ныділька.
• Ну, мбжэ якьій чяс, Діду, я шэ ж ны с кым ны познакбмывся, с хлопцямы, я ж, самы знайітэ, якьій - ныздоровый, я ліпш пастыму.
Зацыкавывся Яныс і шэ дэякьію роботыю, хотілось попрэбуваты гучытысь робыты. Попросыв Діда нагучыты дрова рубаты. Почалы з дрібньіх, з голля. Дід росказав, показав, як сокіру дыржяты, с чого почынаты, як складаты. Сказав, шоб мнбго ны робыв, так, шоб крохы. Яныс покрохы, загнавшы на ранкы скотыну, рубав, сік хворост, голле. Чясом збырав в лісы голле, шо нападало, прысмыкав по кылька голын на свое пасовыско, складав в громаду, посяя забыралы ёго до хаты. Тако покрохы, покрохы, а збыралось дровэць.
Посля гучыв ёго Дід різаты дрова і колоты.