• Газеты, часопісы і г.д.
  • Яныс  Фёдар Клімчук

    Яныс

    Фёдар Клімчук

    Выдавец: Выдавец A. М. Вараксін
    Памер: 84с.
    Мінск 2013
    2.06 МБ
        • А шо с тобою зробыш, Вася.
        • А ныц ны трэба робыты. А зарэ давай от шо зробымо. Зажынэм коровы на ранкы, я зайду до тыбз і сходымо на річку, покупайімось. Плаваты я тыбэ ны буду тьшэр гучыты, хай другым разом, а так поплэшчымось. I ты поплэш- чысься. Подывысься, як я плаватыму. Найдымо такое місьце, дэ ныкого ны будэ. Разом подывлюсь добрэ, якыйі в тыбэ шрамы. А оповдні знов злучымось, попасэм разом. А пуд вэчор я крочы отхвачусь, шэ покошу твойім господарям.
    Остатні дні, покы був Вася, паслы бнльшу часть разом. то злучувалысь, то розлучувалась. Дэшо робылы за коровамы. На ранках ходылы на річку купатысь. Якыс почяв дыржятысь на воді і плаваты. В ныділю Дід пас скотыну обыём, а хлонці ходыпы в сыло, булы й на музыны.
    Вася аж жахнувся в думках, як пубачыв пэршый раз шрамы в Яныса на грудюх і жывоті. Алэ віду ны подав, здэржав сыбэ. Посля з дозволу Яныса обмуляв всі ёго шрамы. Сказав: «Потырпы крохы, Іванко», пырымуляв ёго всёго, пытав, дэ болыть, дэ ные, дэ так собь Посля дывывся на ёго посэчанэ ТІЛО, гочэй ны зводыв, посля говорыв.
        • Іванко, Іванко! Шо с тобою зробылы, шо зробылы. В’являю собі, скылько ты пырымучывся, бідный, т.е. ны в’являю, а в’явыты ны можу.
    Я хлёбнув лыха, а ты. / пры всім тым, ты оставя жыв, выжыв і остався такым хлопцем хвайным, такы.м высёлым навэть. Дай, [ван, я надывлюсь на твойі раны. Мыні трэба прывыкнуты до йіх, шоб дывытысь на йіх, як бы й на ныповрыджонэ тіло. Я ж друг твнй, згынь ёголыхо.
    — Вася, а ты знайіш, наскылько я поліпшав, як попав сюды. Скылько я поздоровшав. Да я жтобі росказував.
        • Ну, бачыш, ты вжэ робыш; хоч пасэш, алэ робота гэто; на твойі рокы. Господарі твойі - добры людэ. Воны полюбылы тыбэ. Ны кажного воны полюблять, а тыбэ от полюбылы. Тут ны то, шо місто, тут полэ. роздольле. воздух, ліс. Я понімаю тыбэ, lean. To от някось так старайся, шоб і робыты, і шоб ны тяжко, ійоб ны пырысылюватысв, шоб з добрымы людьмы буты, шоб прыродыю дыхаты, шоб ны мучытысь, шо ты тось поганэ ('скверное') зробыв. Гэто всэ лікарство отповіднэ.
    Х.З ВАСІЮ ПРО ВСЯКЭ
        • Васька, от ужэ кыльканаццэть дён мы с тобою разом, а про сыбэ ты някось мало росказуйіш. Роскажы крохы. Як ты жывэш, як жыв? - просыв Яныс.
    ~ Ну, добрэ, тобі ж знать! інтіресно і трэба ж. Ну, жыву. Як остався я був сыротаю, то місыія ны находыв. Просто, дз йшов, там хылявся. Думав, шо жыты ны зможу. Добрэ, шо Манька була, такы ны одын я, такы вдвох, такы нам лёкш було. Тяжко спомынаты мьші тое врэмне. Алэ някось крбхы стэрлось, затэрлось крохы всэ тое.
    А як отчым і мачуха? А як. В йіх чырода дытэй, всі малыйі. To робыгы трзба, да шэ як робьпы, од роботы давляцьця, шо й говорыты. Роблять воны як волы. ныма чого й казаты. Шо правда, то правда. Ну і я з Манькыю остався там. Прызнатысь, у нас з отчымом і мачухыю якэйі нэбудь дружбы яьша. Алэ жывэм. I сваркы якэйі ныма. Бо й моя там батьковшчына, разом з Манькыю. А мойіх батька з матырыю була зымня, ны так много, алэ була. Вона пырэйдэ на нас, на мынэ з Манькыю. Ны много тэйі зымні, жыты оно з ейі ніяк, алэ хоч зачіпка будэ. Ны кыдаты ж нам батьковшчыну. Ну а кромы того, е шэ зымня отчымова і мачушына. Ну і воны ж нас ны отпровадыльг од сыбэ. Зарэ то мы вжэ хліб на сыбэ заробляйімо, хоч Маька шэ ны зусім, пасэ от, правда, вжэ наймычкыю. Алэ зразу булы малымы, то воны нас ны откынулы. А крохы пудріс, то я став много отчымовы помагаты. Зарэ я, правду тобі сказаты, помагаю йім годоваты дытэй. Много роблю я зарэ. Покы ой як много. Алэ воны вжэ й свойіх дытэй пооддавалы в пастухы. Дружбы в мынэ з йімы якэйі там ныма, алэ воны людэ ны нычогы, нысправыдлывымы йіх ны можна назваты.
        • Алэ ж і ты, Вася, всю свою сылу кладэш, - вставыв Яныс, - тыбэ йім тожэ варт поважяты.
        • To й так і робымо. Альбы крохы вдаецьця, Іван. От як. To от так і жыву. Такая, браце, жьпка. А йіхы діты, Воны нам з Манькыю ны рідны. Алэ воны нашы зводны браты й сёсіры. I я крбхы гюмагаю йіх годоваты. I воны до мынэ
    крохы односяцыія, як до старшого брата, крохы як до годовалныка. В йіх повага до мынэ крохы е. To й мыні воны ны зусім чужыйі. ,
    - Знайіш шо, Іван, - продовжував говорыты Вася, — я от ны раз задумувався, ёмко задумувався, в мынэ просто з головьі ны выходыло про тыбэ, про тое, шо с тобою трапьшось. От хто выноватый в гэтым? Як гэто розобратысь?
    -Я выноватый, Вася, хто ж бкльш выноват.
    — Ну хай будэ -ты выноват. Алэ чого і як, і за шчо?
    - Ну, так собі воны мынэ ны різалы б.
    - Правыльно, так собі воны тыбэ ны різалы б, хоч ты був зусім мальій, хоч ты був малэю дытыныю. Алэ ж гэтого світ ны бачыв і сонйэ ны свыгыло, шоб так вырізувалы людэй, як туркы.
    - Я тожэ такого ны чув, шоб шэ хто так вырізував людэй.
    - Много росказувалы про войны. Я много наслухався. Много було войнэй, много старыйі людэ росказують. Алэ такого я ны чув. Правда, росказують, шо вэльмы, вэльмы давно туркы й татары і в нас чясом всёго творылы, як дорывалысь. Алэ гэто було давно. Ну, на войні завшы погыбалы. Ну, кого шэ там заб’ють. Алз шоб всіх’? По найыональному чы рзяігіозному прызнакўТ. Правда, мы с тобою повныйі історійі ны знайімо, навэть пысаныйі історійі ны знайімо.
    — Алэ ж грэкы с туркамы воёвалы!
    - Так, много хто с кым воёвав. Алэ ж гэтого ны робылы. Ты просты мынэ, Іванко, шо ковыряю твою душу.
    - А чого ты ковыряйіш? Як я сковэраный, то ныхто мынэ так ны сковыряе. Я шз много хотів сказаты, алэ хай посля.
    ~А чыя зымня Іоніяі
    - Як мыні здаецьця, то там завшы жылы грэкы, а туркы оно пановалы там. Алэ хто ёго, братко, знае. Я ж малым зыстыль.
    — Чыя б ны була зымня, алэ чы так людэй... А шо можэ далэй буты, Іван?
    - Посля того удару, якый я пырыніс, я став крохы одчуваты будушчэ. To от. Світ ны осудыв туркув. To світ почнэ асіміліруватысь туркамы, почнэ пырыйматы турэцькы звычяйі. I тое, шо творылы туркы з нацыональнымы мыншынствамы. Можэ ны завшы в такуй хормы. Спомынэш мое слово, Вася. Ну, тўркы е туркы. Алэ на турках ны кончяшцыія, ны кончылось. і ны кончыцыія. Божэ мыяый, в якым світы мы жывзм.
    -Ты Богу молысься, Іван?
    — Молюсь, а шо?
    - I кажною дня?
    - Почті кажного. навэть по два разы, врано і ввэчыры. Правда, молітвы мойі короткы.
    - А якыйі молітвы?
    — А я по-грэчыску молюсь.
    - Тыбэ ж так покарав мнцно Бнг, і нывыдомо за шчо.
    - Я от тожэ ныяк ны додумаюсь, за шчо. От, я жывый остався, в ртым роцы я з здоров’ем окрэп. За гэтэ я дякую Бога. А так Бнг мыні вэльмы
    ныпонятный. Я ны знаю, за шо внн покарав мынэ. Ты знайіш, Вася, як я молюсь, а молюсь я по-грэчыску, я завшы спомынаю тое сыло, скыль я родом, про тое врэмне, як я малым був, думаю я, як молюсь. I мыні чырыз гэтэ завшы хочыцьця помолытысь. Мыні ваш край наравыцьцья, Вася. Я шчаслывый, шо тут жыву. Я дышу, ны надышусь вашым воздухом.
    Чырыз кылька днів Вася з Янысом попрошчялысь.
    XI. МІША
    Пройшло шэ кылько тыжнюв.
    Яныс пасэ скотыну. Раптом прыходыть Дядько. Так, Дядько, господар.
    - Іван, до тыбэ гысть прыйіхав.
    - Гысть?
    - Гысть! Прыйіхав гысть. Говорыть так някось мішано, бы по-польську і бы по-нашому, кажэ, гэто по чэську так; значыть, чэськый язык - гэто мішаный наш і польськый.
    - Чэськый?
    — Чэськый! До тыбэ гысть прыйіхав, Іван. Понімайіш, - гысть. -Понімаю!.. Не’ Ны понімаю.
    - Ну, гысть до тьгоэ прыйіхав. До Бэрыстя пойіздом, з Бэрыстя пудводыю, посля прышов. С Чэхув прыйіхав. Внн с такых, як і ты, с тых, шо туркы вьірізувалы. Разом с тобою йіхалы на кораблі. Міша, ты ж про ёго росказував.
    - Міша?!
    - Міша. Внн ждэ тыбэ. Внн зарэ сюды прыдэ. Зарэ я гукну ёго і внн ітымэ. Міша-а! - гукнув Дядько. - Ходітэ сюды, ходітэ сюды, тут Яныс.
    Чырыз кыльканайцэть мынют прыбіг Міша, вбраный, розодетый по всіх европейськых модах, франт. Дядько одумысно одыйшов, став опыняты коровы, шоб ны мышяты хлопцям судосытысь.
    Яныс стояв, а пырыд йім кылька шагыв стояв Міша.
    -Яныс?!
    -Міша?!
    - Ты помытайіш мынэ, Яныс?
    - А ты мынэ?
    -Ятыбэ?!
    - Ну, просты, Міша, просты, Мішка.
    - Ну, то давай обныму тыбэ, Яныс, ны муч мынэ і ны обыжяйся.
    Хлоіші лёгэнько обнялысь. Обыём ны вірылось, шо то правда, шо то ны сон. Тьімчясом пудыйшов до йіх Дядько.
    — Хлопці! Іван, — сказав вкн, — ідітэ додому, я сказав Тітцы і Бабы. Міша голодный, оно шклянку молока выпыв. Ёго трэба накормыты. Ідітэ, Яныс, додому. За госьцем трэба доглэдыты: вйн жэ такую далёку дорогу зробыв. Спаты будытэ в свыроночку. Пырынысэмо туды тыйі шырокы кроваты. Ну, ідітэ, хлопці. Да хучш оно. ПойІсты Мішы трэба.
    Хлбпці пошлы.
    - Ну, як ты, Яныс?
    - Як я? - Як бачыш, Мішка.
    - Ну, як бачу. Я ж всего ны бачу, ліцо бачу.
    - Ну, побачыш там, вдбма. Я показував свойі шрамы друзьям свойім: Дядьковы, шо пырыйняв зарэ мынэ, Васі, крохы Маньцы.
    ~ Дядько в тыбэ друг?
    -Друг.
        • А чы много друзей у тыбэ?
        • He, Міша, бнльшу чясть жыв так просто, з людьмы, с хлопцямы. Правдычного другарідко судосыш. Можэ й пры жызні так?
        • А мынэты нызабувся, Яныс, дяку тобі.
        • Да шо ты, Мішка, я тобі за всэ дякую вэльмы, ты ж всэ врэмне сыдІв надо мною, гочэй ны стулював. Шоб ны ты...
        • А ты помытайіш всэ гэтэ, Яныс? Ты ж быз памыты лыжяв.
        • Быз памыты, то быз памыты, алэ чясом і до памыты прыходыв. Я ж навэть знаю, шо тыбэ Міша зваты.
        • Спасібо. Мыні вжэ казалы твойі господарі, шо ты мынэ спомынав всэ врэмне.
        • Я хотів, Мішка, шоб ты з Васію познакомывся.
        • Познаком мынэ з йім, Яныс.
        • А мы с тобою говорымо зусім просто одын з одным і понімайімо одын одного, атодьі мало понімалы, оно чырыз пырыводчыка.
    - Славянамы мы сталы, Яныс, і ты, і я, по-славянську нагучылысь говорыты обое, ну й понімайімо.
    - А хто такыйі славянэ?
    - Хто? Ну й чэхы, й полякы, й руськы, й сэрбы, всэ славянэ. Йіх мова блызька. To й понімають одын одного. Я вжэ чэхом став, ты - руськым. Я збырався давно до тыбэ прыйіхаты, гучывся по-польську говорыгы. Я знав, шо ты пойіхав в Польшчу, шо ты в Польшчы дэсь. А шо с тобою, я ны знав. Посылав розыск і повідав, шо ты жыв, шо ты тут, в Бэрысті. Я такый рад був, як повідав про тыбэ.
    — А я вжэ ны надывся, шо тыбэ пубачу. Всэ дэсь загынуло: і батько й маты, і браты й сёстры, і дід, і баба, і родня, і ріднэ сыло, і Іонія, і всэ, всэ. Я думав, шо й Мішкы вжэ ны пубачу ныколы. Шоб ты мынэ ны найшов, я тыбэ ны найшов бы вжэ. Я й зарэ дывлюсь на тыбэ і ны вірыцьця, шо тыбэ я бачу, шо гэто ты. Правда, Мішка.