Яныс
Фёдар Клімчук
Выдавец: Выдавец A. М. Вараксін
Памер: 84с.
Мінск 2013
Там дьві вырбі схылылося
Да й журяцьця воны.
Яныс в’являв собі в гэтых словах зусім ны тое, про шо спывалося в пісні, зусім ны в’являв внн журбу, в гэтых двух вэрбах вйн бачыв двух істот, якыйі булы рады, ійо воны разом, шо іііх шэ ны розлучылы.
Такыйі декоратівны вэрбьі называлы загранычньшы вэрбамы.
Шось жывое бачыв Яныс в такых об’ектах, як два корчі лозы, одын бнльшый, другый мэнчый, і коло йіх осынка, як дьві дэрывы, шо рослы з одного корыня коло самого поля, як купынка с пынёчком, а коло ейі яруга, як паль, шо (юказуе граныцю аоля господарів і много чого шэ.
Одного разу Манька кажэ:
- Літюсь і позалітюсь мынэ прыходыв Вася, брат мйй пырыйматы, тако на тыждэнь чы на дьві ныділі пырэймэ. А я сходжу додому і до бабы, там крохы опочыну. Можэ й гэтого року прыдэ, повыдён прыты, алэ я ны знаю колы.
VII. ХВОРОБА
Дэнь выдався хорошый: і сонцэ, і ны вэльмы гарачэ. Алэ Манька заглэдыла с самого ранку, шо з Янысом шось ны ладно: і за коровамы ны глядыть, шоб добрэ йілы, і всэ сыдьггь чогось, і лэдь ногы смычэ. I вжэ дывьшьйя - яіг шось, крохы встав і знов ліг. Посля дывыцьця - лыжыть і тылько. Пудогнала вона помалу свою скотьшу, зогнача йійі в громадку і так далэй од добра, а сама побІгла до Яныса.
- Іван, шо с тобою?!
• Манько, захворів я, от зарэ, і ёмко захворів.
• А чому ты ны остався вдома, чому за тыбэ хто ны попас?
• А воны ны зналы. Я ны сказав ныц, думаю, хай, можэ прнйдэ, бо зранку було ны вэльмы.
• Я поопыняю твою скотыну, а ты полыжы.
Манька поопымла скотыну, пудыйшла знов до Яныса.
• Манё, тыйі рокы зо мною такое чясто бувало. Гэто гзтого року шзно пэршый раз. Мыні зарэ вэльмы трудно, світ нымылый. Алэ посля воно прнйдэ.
До вэчора прнйдэ. Ты дэяк за мэю скотыныю до ранкув поназырай. Шо зрббыш. Хоч так вэльмы трудно тобі.
Манька прысіла коло Яныса.
• А шо в тыбэ болыть?
• Як тобІ сказаты, шо болыть. Голова, ёмко болыть, аж с памыты выходжу. Груды болять, і дыхаты някось тяшко. I жывйт тожэ. / всэ болыть. Алэ прнйдэ воно.
• Я дывытымусь за коровамы. Лыжы. Алэ на зыммі лыжяты ніяк тобі, шэ прохолоныш, простудысься. Ляж так, шоб пынджяк був пуд тобою. Давай я свого пынджячка пудложу пуд головы тобі. А хусткыю накрыю ліцо, бо сонцэ. Я крохы посыджу коло тэбэ.
Вона сіла і подывылась на ёго. Лійо було змучанэ. Груды лёкотілы. Рубашка була росшчэпняна і выднілось крохы шрама. Вона аж здрыгнула, дубачьгвшы шрама. Алэ посля стала спокыйно шрама розглядаты, то ж був Янысув шрам... Росшчыпнула шэ одного гузыка в рубасцы, коб Янысовы було лёкш дыхаты.
• Посыды коло мынэ, Манька. Мыні так лёкш.
От шо ёму трэба, внн ужэ й про коровы забувсь. Яныс то заплюшчував гочы, то знов росплюшчував
• Посыды шэ крохы, Манічка.
Бнльш вйн нычого ны говорыв.
Манька то сыділа кбло ёго, то запыняла свойі, то знов Янысовы коровы. А шо було робыты. Вона оно була спокыйна, шо в Яныса гэтэ до конця дня прнйдэ. Чырыз дьві чы тры годыны вглэдыла, шо Дядько, Янысув господар, йдэ с косіння, правда, нь: тэю дорогыю. Поклыкала Дядька.
• Спасібо, Манічко, шо понаглядала за Іваном і за коровамы. - сказав ^дько-
• Спасібо, Манё, - одозвався і Яныс, я поліпшаю до завтрыя.
• Шо с тобою, Іванко, - Дядько сів коло Яныса. Алэ Манька вжэ бнльш- мэнч росказала Дядьковы про Янысову быду.
• Ты вжэ йды, Манічка, до свойіх корів, а я тут сам. А пополудні тобі скажымо, як з Іваном.
Дядько замыныв Маньку. Поопыняв коровы. Посля взяв Яныса на рукы, як пырынку, на обідьвы рукы, одну пуд коліна, другу пуд плэчы. Став носыты ёго як дытынку, колыхаты на руках. Дядько ж дужый, шо ёму. Посля погнав коровы в корчі, блыжэй домы. I всэ з Янысом на руках. Там, в корчях, крохы положьгв. Там була яма і на цш воды крохы. Намочыв Янысовы лоба, шчокы, груды. Знов взяв на рукы. Посля Яныс став на ногы, зоп’явсь. I потыхэньку пошлы воны додому.
ВдомаЯныса положылы в свыроночку.
Шэ пару слыв про свыроночка. Як став Яныс буты в свойіх господарів, то спав або з усімы, або в свыроночку. А посля то вжэ за йім опрыдылылы свыроночка. Свыроночок вжэ став бы ёго комнатка. Свыроночком звалы маленьку прыстройічку до клуні. Булы двэрці, шоб зачынятысь. Було прорізанэ
окэнычко зашклёнэ. To вдэнь було крохы выдно. Стоялы кроваткы так на одного. А потыснывшысь то можна і вдвох полыжяты. Табурэточка стояла.
С повдні коровы погнав Дід. Яныс остався вдома. To лыжяв в свыроночку, то крохы ходыв, то знов лажывся. Здаецьця, кылько годын помучывся, а ослаб ёмко. Дід ввэчыры прыгнав коровы, прышов до Яныса в свыроночок.
-Ну, як наш хлопэць? Спыть мусыть?
- He, я ны сплю, Діду, так лыжу.
- Як ты, дытынко?
- Ну, вжэ ныц зарэ, оно някый слабый.
- Зарэ вычэраты прыдэш. Чы встаныш сам?
-Встану, чому.
- Молочка свіжынького поп’еш. А спаты можэ в хату чы в комору пнйдыш. Іды в комору спаты, там такы всі разом, а взаатра знов в свыроночок пнйдыш.
- А пасты взавтра?
- Про пасвынне взавтра ны думай, поправляйся дэяк, котку. А тая дівчына, Маня, пыталась про тыбэ. Я сказав, шо ліпш тобі, шо вжэ ходыш, хоч сам ны знав, шо тобі ліпш. Вона натто шкодуе тыбэ, тая дівчына. Казала, шо можэ прыдэ ввэчыры. Давай выгляну. О, вояа здаецьця йдэ, дывысь, вжэ загнала скотыну і йдэ. Ходы сюды, Манько, тут твнй дружбак, посыды з йім крохы, а я пойду. Заходь, заходь сюды.
Манька зайшла. Яныс лыжяв, голову прыпуднявшы.
— To от хто до мынэ прышов.
- А як с тобою, Іван?
- Ходы сюды садысь, я пудсунусь.
Манька сіла. Яныс тожэ пудвівся і сів.
- Тоды Дядько взяв мынэ на рукы і іюніс, гнав коровы і ніс мынэ. Здаецьйя, всэ помытаю, алэ почті выходыв с памыты. Ніс, колыхав мьшэ на руках. Поеля водою крохы помочыв, коло ямы. А посля я пошов, пошов. Помалыньку, алэ пошов. Ну а зарэ так ныц, оно някый шэ слабый я і крохы паморокы е голові.
- А ты поліпшайіш, Іван. Выднб по тобі, шо поліпшайі, і шо хутко.
- To я вжэ поліпшав. Чы ж ты ны бачыш. О, тыйі рокы такое зо мною чясто траплялось, а гэтого року шэно тршый раз. I някось ныгадано.
- Ну то коб і остатній раз.
- Някось жыву я по-другому, някый шчаслывый я в гэтым роцы.
- Шчаслывый...
- А шо, я ж тобі росказував про всэ. Спасібо, Манько, ты мыні так помогла тыпэр.
- По-о-омогла-а, нымавісты як помогла.
- А шо! Шо було б, шоб ны ты.
• Ходітэ, дІты, вычэраты, - гэто Дядько клыкав. - Ходы і ты, Манё, ты ж нам цІлый ранок коровы пасла, да шэ й за Іваном доглядала.
Прышлось согласытысь.
Намазалы no лустоццы хліба з мэдом. Янысовы, шо хворый, Маньцы, шо доглядала Яныса, Петі, шо малый. Налылы всім тром no кубку свіжого молока. Ну й шз чого пойілы. Манька спышыла. Дядько поклыкав Яныса вбнк.
• Іван, взавтра ты ны встаеш гнаты коровы, а спыш. Договорылысь.
• А як я ны буду такьій слабый, я вжэ зарэ...
• Договорылысь, Іван.Я зарэ чы зможыш провысты крохы дівчыну, a то в жыты русалкы... (Дядько пудморгнуп Янысовы) галяють. Провыдэш крохы.
Яныс прові’в Маньку почті до йійі домы. Алэ Дядько рышыв судосьгш Яныса. Оно сказав Янысовы, судосывшы, ны тое.
• Я тут ходыв копыііІ подывытысь, a то нічого вітёр узявся. Можэ давай пуднысу тыбэ, Іван? Мы ж с тоббю дружбакы. Ныхто бачыты ны будэ. А ты слабый пбкы шчо.
• Ну шо вытэ. Слабый то слабый, алэ ны настылько... Ны так, як врано тыпэр.
• To давай посыдімо.
• Давайтэ.
• Якая хороша ныч тыпэр, ну й всі зарэ ночы хорошы. Тыплыня, выдныня, тыхо. Сінычко маныть (пахнэ). Трава маныть (пахнэ). Квыткы манять (пахнуть). Ны надыхатысь. Я завшы любыв такыйі ночы. А здороео як. А мі- еяць як світыть, бы лямпа. А нэбо як купол в йэрквы всырэдыны. Жывэш і жыты хочыцьця, Іваночку. Якая хороша пора —літо. Здаецьця, робыш, робыш, тягныш, як внл. А прыдэ взчор - здаецьця, впывайісься гэтым хороством. А ты подывысь на гэту дырывыну. Як вона стойіть, ны ворухнэцьця лысток. A в рові, в воді шось плёхае. Чы то дэ рыбыны, чы якая птушка. А жытычко насторожылось. бы слухае кого. Шэ зылёнэ жыто. шэ ныхутко жяты ёго. Алэ ны так то й ны хутко. Літні дні сёрамно як такыйі рокы в чоловіка, як вйн ужэ ны малый і гнэ ны старый, як вйн у повнуй сылы. А чуйіш, спывають. Гэто молодёж. Збыраюцьця- Хоч наробляны і стомняны. Да такый вэчор всяку втому знымэ.
Яныс слухав Дядька і сам зачаровувався вэчором.
• Ну то ходім, Іван... Я хотів сказаты: давай я тыбэ понысу. Ты мусыш мынэ зарэ послухаты. A то загніваюсь на тыбэ, розумійіш, шо то значыть. Як Дядько загнівайіцьця. Ну, давай, отак, як я свого Петьку ношў. Ты сам знайіш, якый ты тыпэр, і я бачу. А шэ с половына вырсты нам іты.
Яныс послухав Дядька.
Вжэ лэжачы в постэлі, Яныс думав, якый то добрый Дядько. Янысовы так зарэ трзба тыпло людськэйі душі. I Дядько такужэ который раз душэвно погрів Яныса і як добрэ од гэтого Янысовы. Кров хорошэ ходыть no тіловы. А якое лікарство гэто - доброта людськая. Врано прочнувся Яныс і - здоров зусім. Зоправды здоров. А шоб ны вспокойів ёго Дядько вчора -- було б зусім ны тбе. Врано Яныс ны вставав, як договорылысь - коровы погнав Дід.
Яные прочнувся, встав. Вмываючысь, пубачыв Петьку, шо грався на пудвйр’йі. Задывывся на дьггыну. А всэ ж такы як ёмко Петька похож на батька свого. О, подывысь оно на ёго: выкапаный Дядько і крышычкы позбырав.
Янысовы схотілось взяты Петьку на рукы І крохы поносьіты, Пудыйшов до Петькы, прысів.
• Ну шо так запрацёвався, Пьггрусю?
• Граюсь, забавляюсь, - сказав Петька, повырнувшы голову і дывлячысь просто в гбчы Янысовы. - А ты вжэ ны такый хворый, як вчора був.
• He, Петька, я зусім здорбвый, давай я тыбэ пудныму зарэ.
I Яныс, ны жучы Петьчыного дозволу, взяв ёго на бырэмне і поніс пудбыгом, шо той оно смыявся і вспывав отказуватысь.
Як !іустыв Яныс Петьку на зэмню вжэ, то той спьггав, попросыв:
• Іван, возьмэш мынэ с собою, як пмйдыш пасты коровы?
• Ну, дыво, Петічка, шо возьму, оно ты спытай мамы чы тата, коб тыбэ пустылы.
Крохы обождавшы;
• Оно, Петька, коб дозволяв чясом поносыты тыбэ, коб ны брыкався, добрэ?
• Добрэ. Алэ ж я вжэ выпыкый.
• Ты то вылыкый, алэ я кажу: тоды крохы, тоды крохы.
• Ну, мойі козакы вжэ роскамарують на дворі, давайтэ ходітэ снідаты, хлопцІ.