Яныс
Фёдар Клімчук
Выдавец: Выдавец A. М. Вараксін
Памер: 84с.
Мінск 2013
- Ох ты, розбнйнык... Добрэ, шо я тыбэ нашов. В мынз тожэ ныкого ныма. Одын ты в мынэ остався, Яныс, одын. Ты самый рідный в мьінэ дошро, ныма ныкого рыднішого. Я тожэ, як і ты, помытаю і свое сыло, і полэ, і сады, і горы, ірыку Заб, і батька, і матыра, і братыв, і сёстрэй, і родню...
I з всёго того в мынэ остався одын ты, Яныс, одын ты, з всіх тых хрыстіян, якых зусім ныдавно вьфізувалы, всіх пудряд, оно за тое, шо воны хрыстіянэ. Одын ты в мынэ остався, Яныс, одын. Ны кыдай мынэ, Яныс.
- Ну шо ты, Мішка.
- Останься мыні другом назавшы, Яныско, назавшы.
• Ну, аякжэ начэй, Мішка.
— Ты молодец, Яныско. шы молодец, шо остався жыв, шо выжыв. покутнычок ты мнй, молодец, шо дождався мынэ. А раз ты выжыв, то ты жытымэш, Яныско, ты жытымэш. В мынэ е друзья с чэхув, Славко, Павэл, МІхал, вэльмы добры хлопці. Алэ с тых нашых хрыстіян, шо різалы, ты в мынэ одын -роз’йідіный, Яныс. Просты мынэ, Яныс, шо я так говору. Алэ кому я так можу вылыты свое горэ, выложыты свою душу, як ны тобі.
Так от говорылы два хлопці, якых доля звыла в однэ. I злыло йіх оно тое, шо воны булы хрыстіянамы, ну й доля однакова. Як бы то тысяч дьві с половыныю тому назад сказав бы хпю, шо так доля звыдэ грэкув і асірыйцюв, хто бміг подуматы такое. Алэ от пройшло кылько чясу і змыньшось...
• А дэ ты робыш, дэ жывэш, Мішка?
• Я в мІсты жыву нывылыкому, робочый, городянын зарэ я. Дяку Богу, здоров’е е шчэ, ны обыжявся на здоров’е. Там і горы блысько. Крохы похожэ, як на моюй батьковшчыны,
Хлопці пырыкусылы, точній, Мішу накормылы, Яныс мало йів, бо ныдавно полудналы. Посля Мішу заставылы поспаты крохы. А ввэчыры вычэралы всі разом. Прыготовылы дэшо смачнішого. I порцыя була. і вышнівка, і мэду досталы, і грыбыв, і кубасы .
• To чы надовго, Чэх, в госты прыйіхав? - спытав Дядько.
• Ну, як надовго, накрохы.
• He, мы тыбэ ны пустымо хутко, як собі хоч. Іван про тыбэ тылько нам росказував. Мы рады, шо такый чоловік в гостюх у нас. Побудыш, побудыш, Мыхалко, ны отказуйсь. Іван, ты трэба коб вговорыв гостя, як жэ гэто. Пубачыш, як мы жывэмо, якый наш край, як туг Іван. Як жэ гэто, з другого государства йіхав, то грэба, коб побув. 13 нас жэ Іван, як свнй сымнянын, то й друга ёго нам трэба прыйняты, як годьшьця. Ну, добрэ, про гэтэ някось договорымось. А зарэ роскажы, Мыхалку, як там в Чэхах, як чэхы там? В нас з другого государства шэ ныгды ныхто ны був. За одын вэчор ны роскажэш всёго. А так —вычорямы.
Міша покрохы росказував. I сам роспытував. Так от гомонілы. Дід завважыв:
• А ты, сынок, похож на чэха, хоч твоя пэрша батьковшчына, - Асірыя, a Чэхы - друга, тыпэрышна батьковшчына. Вэльмы похож на чэха, ну, чэх, да й усэ. Як я в Гамэрыку колысь йіздыв, трэба було грошэй заробыты, то йіздыв, то жыв раэом с чэхамы. знаю я чэхув.
Всі відалы, шо Чэхы - гэто друга батьковшчына Мішы, шо в ёго була пэрша батьковшчына - Асірыя, алэ ны пыталы, ны хотілы хлбпцёвы раныты душу. Оно Дядько, як кыкого ны було, попросыв:
• Мішка, ты мыні крохы про свою батьковшчыну рідну, пэршу, про Асірыю, роскажыш посля?
- Ну, роскажу, кылько помытаю, - отказав Міша, — роскажу, оно як много людэй, то я ны хотів бы; про Чэхы, то можна, як і много.
Яныс тым чясом збігав до Манькы.
- Манька, знайіш шо, гысть до мынэ прыйіхав, да знайіш, якый гысть.
- Шо, Міша мэжэ?
— Ты вгадала, Міша.
- To шо, Васі наказаты?
-Васі...
- Алэ ж гэто ны бльізынько, Іван. Можэ сыба хто йіхатымэ туды. Як можна будэ, то я накажу, Яныс, накажу.
- Постарайся дэяк, Манічка, ты ж знайіш, хто в мынэ Міша.
Яныс прыбіг додому.
- Ты, Мішка, посыдьі крбхы, а мы з Іваном сходымо в вашу спальню.
Зайшлы в свыроночок.
- Мы тут з Дідом пырыныслы гэты кроваты шырокы, вьггэ на йіх помістытэсь. Тітка послала. Тут радно. Тут і пірнач е. Можэ холодняво будэ, то шрначом надэнытэсь, вмн лёгынькый, ны будэ душно. Тут ослын дэшо положьггы. А косьцюма й плашчя хай повісыть Міша в хаты. Тут вам лямпа, настінна, тут запалкы. I шэ шо договорымось, Яныс, і ны спрычяйся - взавтра ну й позавтрэй і посля спітэ, высыпайтэсь. Хто пастымэ коровы - про гэтэ хай тыбэ голова ны болыть. Договорылысь, Яныс, Ну, всэ. Я свычу огонь. Я ж думаю, зразу ны заснэтэ, хай горыть огонь. Ходім, забырэш Мішу.
Хлопці прышлы в свыроночок.
- Давай ляжмо, Яныс, крохы поговорымо й лэжачы. Алэ покажы, якый ты е, якыйі ы тыбэ шрамы, чы затягнулысь крохы.
Яныс роскрыв свойі шрамы, як шо йіх можна шрамамы назваты. В Мішы аж сэрцэ хололо, як дывывся. Алэ почті ныц і ны сказав Янысовы. Посля, як вжэ лажылысь, спытав:
- А як дотыкатысь до йіх, Яныс, то як? болыть? брыныть? кыцікае?
- Ну, як тобі сказаты, Мішка, вжэ ж пройшло кылька літ. Вжэж крохы вмоцёвалось молодое тіло, шо наросло. Ну, пэвно, і болыгь, і брьшыіь, і кыцікае, і ные. Алэ зарэ ны так, як впырідж було. 1 дотыкатысь, і прьпулюватысь можна, і роблю дэшо. Я й косыты, і жяты, і дрова різаты, і рубаты дрова, і когныкы плысты, клыпаты косу нагучывся. Ты знайіш, Міша, ЯКЬ!ЙІ добры гэты людэ, мойі господарі, воны тылько доброго мыні зробылы. Гэтой рнк мыні як свято. I мыні всэ хочыцьця робыты, кылько здужаю робЫТЬЕ. Як добрэ, Мішка, шо ты прыйіхав зарэ.
— Світ ны быз добрых людэй, Яныс, апэ >іа бобрых людэй ны завійы натрапыш.
- Ну, подумай собі, Мішка, нашо я йім, шо воны ны моглы б , собі здорового пастуха найты. От шоб шэ па той рнк оставылы мынэ. Скылько гэтыйі жыткы, шэ пожыв бы. Вжэ старався б здаейьця.
— Алэ ж с старання, Яныс, можна здоров 'е посадыты.
• Ты знайіш, ны дають, шоб я чым пырытомывся, шоб я ны опочыв. А як здужаю шо робыты, то тожэ ны спрычяюцьця, знають, шо роботыю укрыпляйіцьця організм.
• Добрэ, шо так попало, Яныс. Алэ ж ты тожэ хлопэць прывдапый. Дыво, шо ть(бэ господарі полюбьілы.
• Тут шэ много значыть, шо я грэк, шо я однэйі віры з йімы. Ны то Дядько, алэ й Дід грамотный. 1 Дід знае, шо руськы од грэкув віру Хрыстову прыйнялы. В ёго гочях я являюсь сыном славного народа.
• Гэто всэ правда. Алэ коб ты був поганым хлопцем, то ныц ны помогло б.
• Ну, я ны знаю... А як ты жывэш, Мішка?
• Ну, як жыву? Попав я, значыцьця, в Чзхы. Я був здоров, душя боліла, a так здоров був. Попав я в місто, в нывылыкз місто. Там горы ныдалёко. Добрэ, шо горы, дэшо там, в горах, похожэ на мою Хакярі, на Асірыю. До мынэ добрэ одныслысь. А з Славком і Павлом, а посля шэ з Міхалом я вэльмы і по- настояшчому, по-правдычному здружывся, вжэ много рнк воны мойі добры, добры дружбакы. Шо гэто за хлопці, шоб ты знав, Яныс. Ну, я тожэ. як тылько можу стараюсь, шоб ны пудпасты. Добрый край - Чэхы, добрый край. Навзть і я крохы чэхізувався. Ныдаром мынэ тут у вас прыйнялы за чэха. Алэ про Асірыю ны забуваюсь, ны забуваюсь ны на хвылыну, про Асірыю, якэйі ныма. Ныма Асірыйі, знышчылы край. Була І ныма. Пробула ны одну сотню літ, навэть ны одну тысячу. I раптом ныма Асірыйі, так як і Іонійі. Тожэ ны одну сотню, ны одну тысячу літ пробула.
На другый дэнь сталы збыратысь сусідэ: чэх прыйіхав до Янысовых господарів, до Яныса, пубачыты чэха, поговорыты, роспытаты, як там в Чэхах. Міша оказався тут прыдставітілем Чэхув. Людж всэ пудходылы, а внн всэ росказував, ны сподывався на гэтэ, волновався, шо много чого ны знае. Алэ був рад, шо ёго так слухають. Сталы прыходыты і хлопчякы, пастухы. Яныс тожэ включывся в розговор. 3 Янысом блыжэй мзнакомылысь ёго однояыткы- пастухы, сталы крохы друзьямы з йім. Яныс някось крохы ліпш ввойшов в колекгів сыла.
XII. МПІІA I ДІД
Міша був на дворі. А двором якраз проходыв Дід, пубачыв Мішу.
• О, Мішка тут. Слухай, Мыхалочку, Мішка, я хотів с тобою крохы поговорыты. Давай, зайдымо в хату, котку.
• Добрэ, Діду. Алэ трэба Янысовы сказаты, a то вкн турбуватымьшьця.
• Хай, зарэ я гукну ёго. Іванко, Яныско, ходы, котку, сюды. Я тут Мыхалочка на крохы забыраю. поговорыты хотів.
• Добрэ, Діду. Дяку, шо сказалы, а то я гурбува'гысь міг бы. Ну, я гюйду.
Дід з Мішыю осталысь вдвох. Дід почяв:
• Міша, я бачу, кбтку, шо наш Яныс тобі як рідный?
• Так, вйн мыні навэть ны як рідный, а просто рідный. Рідшшого чоловіка зарэ в мынэ ныма. Правда, можэ дэ й е, можэ хто остався жывый, алэ я такого ны знаю. Гэто ны дяка моя ёму, шо внн мыні шось вэльмы добрэ зробыв. Гэто я ёму добро робыв, як од ёго суткамы ны одходыв. Алэ тое врэмне, як я од ёго ны одходыв, вмн всю сылу покладав, шоб выжыты. Мы з йім, обое, всю сылу покладалы, шоб внн выжыв. I за гэтэ врэмне я ёго настылько полюбыв, шо внн мыні став зусім, зусім р’ідный. I я ёму. По прыроды мы зусім ны родня. Мы навэть разных нацый. Оно віра бнпьш-мэнч одна. Чогб я сказав «бнльш-мэнч».
Бо нашэ хрыстіянство крбхы одружняйіцьця од грэчыского. I шэ доля одна. Як я сыдів над йІм, я жыв гэтым благодійством. Я вжэ подумував, можэ за мое благодійство Бйгмыні оддячыв. А оддячыв можэ тым, шо я посля тэйі быды ны хворІю. Алэ я ны ждав дякы од Бога. Я жыв тым благодійством.
- Мы, наша сымня тожэ Йвана, Яныса, полюбылы. Як сымняныном лычымо. Ля мэнэ внн рідный, як внук. А як почыналось? Об’явылось, можэ трэба пасіух? Алэ пастух быз здоров’я. Мы подумалы. Нам якраз трэба був пастух. Думалы, нам вмн зможэ оно крохы по.магаты, шо чясто хворІтымэ. Алэ пырымогла розвага, шо нам пудвалыло шчясьце, бо мы зможымо робыты благодійство ля чоловіка, ля дытыны. А робыты благодійство - вэльмы прыятна шіука.
Ну й мы взялы Іванка. Як ёму булось в нас, много ны буду говорыты. I внн тобі росказував, і в нас тут говорылы. Алэ от шо. Мы благодійство ёму зробылы , робылы, робымо й робытымо. Алэ й внн нам помагае в гэтому. Подывітэсь, за гэты кылько місяцюв, як внн у нас, якым вйн став. Внн всэ крыпчішае, крыпчішае, крыпчішае, становыцыія здоровішым, здоровішым і здоровішым. Подывітэсь зарэ на ёго, якый вйн красунь став. Прмйдэ кьілько літ I з ёго будэ настояшчый мужык. To за гэтэ, за ёго здоровД, найбнльша Йванова, Янысова, дяка нам. Гэто ёго найбнльшэ благодшство нам. Алэ гэто ны всэ.
Іван свою роботу сповняе быз всякых доган. За всэ гэтэ врэмне внн хворів оно раз, правда, крэпко хворів. Ну, трэба дзсь пойты, хай сходыть. Правда, вмн вэльмы мало ходыть, трэба, коб бнльш ходыв. Ны було кому водыты ёго, Послідне врэмне ёго Вася крохы зводыв. А допІро, ты прыйіхав, то до ёго колегы прышлы. Вжэ дружба шырыцьця. Ну, чясом врано я попасу, хай поспыть.