• Газеты, часопісы і г.д.
  • Яныс  Фёдар Клімчук

    Яныс

    Фёдар Клімчук

    Выдавец: Выдавец A. М. Вараксін
    Памер: 84с.
    Мінск 2013
    2.06 МБ
    А так свою роботу всэ робыть. Ны горій як всякый пастух. Да й шэ шо помагае. А розумнык якый, а ввічлывый.
    Так шо за нашэ благодійство Господь оддячыв нам гэтым хлопцэм, Іванком чы Янысом.
    Можэ шэ якая дяка будэ од Бога. Будымо бачыгы, як Бнг дасьць здоров’я і добра.
    Забыжымо напырод. От шэ якая була дяка од Бога. 3 гэтыйі войны, Другыйі Всэсвітныйі, вырнулысь жывымы і здоровымы, ны ранянымы, і Дядько, і Петька, і шэ зять.
    А Дід шз говорыв:
    - Мішка, котку. Ть: нам вэльмы понаравывсь, сымні нашуй. Шэ от шо хочу сказаты. Трэба, коб у нас побув крохы, коб спомынок остався. Правда, трэба, коб тыбэ хто поводыв. Подумайімо. Добрэ було б і на річку сходьпы, вона тут блызько. I в козлякы - гэто в грыбы. I на музыку, подывытьісь, якыйі в нас танці гуляють. А нашы дывчята хорошэ спываіоть, добрэ булоб, шоб послухав. Можэ до Васі сходылы б чы зйіздылы б, Іванового друга. Гэто брат Манькы, з ею Іван дружыть, блызько коровы пасуть. I нашэ місто, Бэрэсть, подывытысь. I шэ дэшо. Ты в нас гысть, Мыхалку. А шо такое ~ гысть? Е в нас прыказка: Дай. Божэ, гостя, то й собі літй.
    Як зайшов Міша до Яныса в свыроночок, то сказав ёму.
    — Яныс. ну й твйй Дід — мудрый чоловік. Ты шчаслывый, шо майіш такого Діда.
    XIIL МІША I ВАСЯ
    Чырыз кылька днів прышов Вася. Зайшов до Янысовых господарів. Яныс з Мішыю сыділы в свыроночку, - Васі сказалы, шо воны там. Вася постукав в двэры в свыроночковы.
    - Чы зайты можна до вас?
    Яныс познав Васін голос.
    -О, Васька, заходь.
        • Добрыдэнь.
        • Добрыдэнь.
        • Я - Вася, з Янысом мы крохы разом паслы, ну й здружылысь. Вытэ будытэ - Міша?
        • Я — Міша, так.
        • Я прышов, шоб пубачыты Вас, Міша. шоб познакомытысь з Вамы. Мыні Яныс так много про вас росказував...
        • Про вас, Вася, мыш тожэ росказував Яныс...
    - To садысь, Васька, чого ты стойіш, садысь. Ну, знайітэ, хлопці, якый я шчаслывый зарэ, до мынэ два такых дорогых мыні чоловікы, такых два шчырых друга прыйіхалы. Ну, мыпі тыпэр свято, свято!... Ох!
    Хлопці розговорылысь. А посля шо тылько воны ны пырыговорылы.
    Вася побув кылька дён і пойіхав, тут хурманкы пройіжджялы, то пудвызлы. і взяв с собою Мішу на пару дён. Хай пубачыть, як я жыву. Назад знов організовав хурманку, шоб довызлы Мішу до Янысовых господарів. 3 ёго сыла одын чоловік йіхав до Бэрыстя. Ны выдыржав Вася, шоб ны поможты дэшо Янысовым господарям. Навэть і Міша чяс од чясу дэшо крохы став ля охоты прыладжуватысь до сільськыйі роботы.
    Ля Мішы сёе-тое було організовано: no грыбы в ліс, на річку, е сыло на музыку подывытысь, як нашы хлопці й дывкы вытанцёвують і як хорошэ спывають.
    Крохы побувшы, Міша пойіхав. Дядько, Янысув господар, одвіз ёго на хурманцы в Бэрэсть.
    Од’йіжджяючы, Міша говорыв Янысовы:
    - Так от, Яныс, я одйішчяю. Я шукав і нашов тыбэ. Ты жывэнькый, хлопчык мйй. Ты выжыв. Хоч - як выжыв, здоров’е в тыбэ ны тое, шо трэба. Алэ, як будыш пылноватысь, як будэ тобі шыховаты, то будыш буты. Ты жывэнькый. Янко, тыбэ ны знышчылы. хоч хотілы, шоб і сліду вашого іонійського народу ны осталось. Я рад, я шчаслывый, шо тыбэ найшов. У мынэ з блызькых, с тых, шо нышчылы туркы, ныкого ныма. Ты ны в’являйіш собі, якая гэто мыні вылыка пуддэржка тое, шо ты в мынэ е. Я остався здоровый, я ны побытый, ны порізаный. Алэ ж якый удар мойі нэрвы пырыныслы. Рзто ны хахонькы. От я тыбэ нашов і мойім нэрвам лёкш, спокойній. Ты ны в’являйіш
    собі, якый ты молодец, Янко, шо ты выжыв. Якый молодец. Якый я шчаслывый, шо я до тыбэ прыйіхав, шо я тыбэ бачу. Ну, ты врозумів, шо я тобі сказав..? Я бтак і говорыв бы й говорыв бы.
    - Міша! Я б тожэ шось похожэ хотів бы тобі сказаты. Алэ можэ другым разом. А зарэ подывысь мыні, Мішка, хорошэнько в гочы і прочытай, шо воны роскажуть. От вдывысь, Мішка...
    Хлопці вставылысь одын одному в гочы. Яныс далзй говорыв:
        • Зарэ мы майімо адрысьі одын одного, пырыпысуватысь будымо.
    -Ну, аякжэ..!
        • Ну, то зайдімо шэ в ммй свыроночок да обнымімось послідній раз на гэтой твмй прыйізд, коб ны дывытысь людюм на нас.
        • Добрэ. Нашчот пысём, то само собою. Як можна будэ, то я й прыйіжджятыму дэколы.
    Хлопці зайшлы в свыроночок, обнялысь мнцно, подыржялысь тако, обнявшысь, росцыловалысь. Посля зайшлы шэ в хату. Міша попрошчявся з господарямы. Яныс надвів крбхы Мішу. Хлопйі потыснулы одын одному рукы, роспрошчялысь.
    XIV. РОЗГОВОР 3 ДЯДЬКОМ
    Пуд госэнь господар поклыкав раз Яныса до сыбэ.
        • Ходы, Іван, поговорымо, - кажэ внн, - Я от шо тобі скажу. Хутко кончыцьця госэнь. Коровы ны будымо пасты, в хлыві стоятымуть коровы. А на зыму я 01 шо думаю. Пожывэш зразу крохьі в нас, посля крохы в Бэрысті, в своёму прыюты, посля знов крохы в нас, лосля в Бэрысті, посля знов до нас. Бэрыстя тобі нІяк кыдаты, хоч крохы там трэба тобі буты, коб місьце ны пропало твое там, коб ты там був закрыплёный. Як станыш дорослым, то вас там будуть някось опрыдыляты. Посля от шчо. Ты в нас заробыв за літо. Мы тобізаплатымотак, яктрэба.
        • Ну, якая можэ буты плата, дядычку. Вытэ мынэ кормылы, доглядалы, вхажувалы. Вьгэ бачытэ, наскылько я здоровішый став.
        • Гэто добрэ. Алэ. Рошчытайімось, як трэба. Правда, нывыдомо в якуй формы. Тут трэба шэ думаты.
        • Да шо тут лычытысь.
        • Ныц. Іван, я думаю тыбэ ны обідымо. Алэ гэтэ хай напосля. А шэ я от шо хотів сказаты чы спытаты. На другый рнкты согласный в нас пасты?
    -На другый рнк? А я вам пудходжу? Я ж...
    - Шоб ть£ нам ны пудходыв, то я тыбэ г поі о ны пытав бы. Як роботнік, ты нам добрэ пудходыш.
    -Дыво, шо я согласный... Алэ от шчоі колы ны колы я буду выходьпы з строя, хворітыму чясом. Правда, гэтого року я вжэ ны гак чясто хворів, як впырідж. Алэ ж...
    - Гэтого року ты мнцно хворів оно раз. Гэто я кажу раді істіны. Алэ знов жэ: про твнй нэдуг мы знайімо. Так шо гэтэ хай ны будэ одговоркыю. Ну, то як,
    Яныско, согласный на той рнк? Хоч чогоя пытаю - ты вжэ сказав шо согласный. Ну то давай «пырыб 'еморукы».
    Мужыкы «пырыбылы рукы».
        • Ну от, - сказав Дядько, - на тое літо одну важну проблему рышылы.
        • Алэ я хотів продовжыгы. Мы ж всёго ны пырыговорылы. Давай сядьмо.
    Воны сілы. Дядько далэй говорыв:
        • To от, Іван. До роботы ты справный хлопэць. А шэ е кромы роботы. Ты в нас, в нашуй сымнІ свнй, мы тыбэ всі полюбылы: я з Дідом і Петькыю, Баба с Тіткыю. Я навэть ны знаю, як тут роз’ясныты. По тіловы ты нам ны рідный. В тыбэ булы, а можэ шэ й зарэ дэ е, батько й маты, якыйі тыбэ сотворьілы, породылы. А от по душі ты нам рідный. Хотілы мы того чы ны хотілы, a вкпадалы в тыбэ свою душу. To я хотів бы, Іван, мы всі хотілы б, шоб мы с тобою ны чужялысь а так шоб булы свойімы завшы. Навэть тоды, як ты од нас пкйдэш, мы хотілы б, шоб мы булы свойі. Ну як вытэ з Мішыю. Вытэ ны рідны кровно, алэ свойі, рідны по душі, по долі.
        • Дядычку, вытэ мыні тожэ свойі. Спасібо вам, много за шо спасібо. Я побув у вас гэтэ літо і я ны той став, шо був. Я окрэп. Я настылько здоровій сыбэ чуствую. Я ёмко окрэп. I много пывній чуствуто сыбэ. Я много, много чому в вас нагучывся. Навэть добрэ коровы пасты, і то ны всякый можэ. А я вмію, як то кажуть, і косыты, і грыбсты і дрова рубаты, і різаты дрова, і кошыкы плысты..., ну й всёго ны пырыкажэш. Я думаю, шэ вытэ нагучьпэ і молотыты, і віяты збнж, і сіяты збожыну.
        • Нагучысься й гэтэ. Ну, а кошыкы плысты тыбэ Вася нагучыв.
        • Так, Вася. Мы в лІсы дралы корінне і плылы білінькы корынёвы кошыкы. Я някось чоловіком сыбэ одчуваю, шо я много чым такый жэ годяшчый, як і гынчы людэ. 1 вытэ так устроюйітэ, шо я ны втомнююсь, ны довыды, Божэ, ны пырытомляюсь.
        • Знайіш шо, Іван. Тут получяйіцьця такое діло, давай говорыты открьпо. Мы дробулы разом літо. I от шо: однаково добрэ і тобі, і нам, і ты в нас як сымняныя.
        • Ну, так!
        • To давай, ны будымо покы шчо росставатьісь. На той рнк, і там шэ на той рнк.
        • Договорылысь. Давай шэ раз пырыб’емо рукь; (‘по рукам’).
    Ну, давай пырыб’емо шэ раз.
        • V. ДОРО'ГА В БЭ'РЭСТЬ
    Пройшло кылько рмк. Яныс всі гэты рокы був в свойіх колышных господарів. На чясть зымы, а чясом крохы й вліто одлучявся в Бэрэсть. Яныс вжэ пудріс і подухвалішав. Кылько можна було, пудкрыпыв здоров’е. Дядько ны раз ёму напомынав:
        • Іван! Возьмы ты собі за золотое праеыло: робы тылько. кылько no твоюй сылы. Як почуствуйіш, шо пырытомнюйісья — кыдай роботу, опочывай. Як будыш пылноватысь, то пожывэш на світьц а не - то зорвэш здоров’е.
    Запомытай гэтэ добрэ. Всюды, дэ тылько зможыш, старайсь гэтз правыло соблюдаты. Ну, а пбкы жывэш в нас, то мусово, і ны соромся.
    Зарэ вжэ прышло такое врэмне, шо пасты скотыну Яныс був вылыкьій, вжэ ковалер став. Бэрыстя ны зміг внн оставыты, бо трэба було ны згубыты місьця. A в Бэрысті ёму якраз выдылылы комнату-квартірку, дэ вйн міг сяк- піак буты, опрыдылылы пэнсію, давалы сяку-таку лёгку роботу. Оставалось врэмне, шо міг дэ в сёлах крохы пудробляты. Одным словом, Яныса сяк-так опрыдылялы.
    Яныс пойіхав з Дядьком і Петькыю в Бэрэсть, получылы комнатку- квартірку, прывылы йійі до порядку.
    А чырыз дэкылька дён погрузылы на хурманку дэякыйі Янысовы пожыткы і повіз Дядько Яныса в Бзрэсть. Шэ дэшо оставалось. Яныс будэ гюстоянно навідуватысь до свойіх господарів, чы як вжэ внн став называты, до свойіх. Алэ гэто був главный пырыйізд Яныса в Бэрэсть.
    Зобралысь, посыділы хорошэнько всі разом за столом. Ну, як в прыступы отправлялы свою дытьіну. Посля сЬы з Дядьком і пойіхалы. Зразу йіхалы мовчачы, довго так йіхалы. А дорога була далёка.
        • Дядычку, почяв Яныс, - or мы йідымо з вамы і мовчымо.
        • Ты просты мынэ, Іванку, алэ бачыш, прошчяйімось мы с тобою, то як одйіжджяв чясомты, то на врэмне, атыпэр на завшы.
        • Ох, ны трэба гэтэ говорыты, дядычку, a то росплачуся... _
        • А ты кылько рнк пробув в нас. I такый гарный, такый дорогый нам хлбпэць, ты, Яныс, Я тобі ны раз гэтэ казав і зарэ скажу.
        • Знайітэ шо, дядычку. Я як оно прышов до вас, то вытэ здавалысь мыні такым ныдоступным. Я вас боявся, йійбогу боявся. I поважяв вас, і боявся. Поважяв за сылу, за тое, шо вытэ способны на всэ і робочы. А боявся - ну, думав, - шо я протів вас. Я, Яныс, такый занэндзаный, ныкудышныйі ны на шчо ны вартый, г^кый сдм собі. Можэ я й зарэ боюсь вас крохы. Боюсь, шоб вас ны згубыты, шоб вытэ оставалысь назавшы мойім дядычком. Гэтого я боюсь. А посля помытаю, як вытэ зо мною поговорылы крохы, то много чого змынылось. А шо змынылось? Як поважяв вас, так і поважяю, навэть всэ бшіьш і бнльш вас поважяю. Навэть і зарэ боюсь крохы вас. Алэ вытэ сталы мыні, ну, просто Другом, самым правдычным Другом. Выгз простітэ мынэ, дядычку. От бачьпэ, як я з вамы одын на одын, то я вас зову «дядычку». Можу вам прышатысь в тым. шо другым ны прызнаюсь. А як шэ хто з намы, то я вас «дядьку» зову.