• Газеты, часопісы і г.д.
  • Яныс  Фёдар Клімчук

    Яныс

    Фёдар Клімчук

    Выдавец: Выдавец A. М. Вараксін
    Памер: 84с.
    Мінск 2013
    2.06 МБ
    - Яныс, Іванку, спасібо, хлопчыку, дяку тобі, мнй друг молодый. Я тобі скажу, шо я думаю нашчот таго, шо ты сказав. Ты просты мыні, розбнйныку тьі мнй. Шэ крохы пудйідымо. А там в лісы накрохы роспражэмо коня, покормымо. Гэто добрэ, шо ты крохы розвысылывся, вэльмы добрэ. А мыні зарз крохы ны по собі, шо прошчяйімось с тобою. Ты мыні такый дорогый, хлопчэ. Я тыбэ ёмко люблю, Яныс.
    — Ну то я знаю і бачу, шо вытэ мынэ любытэ і ёмко любытэ. Я вас тожэ ёмко люблю. Простітэ мынэ, ну, я як дытына малая.
    I	- Ныц, Яныс, ныяка ты ны дытына. Алэ так крохы мовчачы пойідымо.
    Просты, мынэ, Іванку.
    I	Пойіхалы мовчачы. В лісы роспраглы коня, далы коневы торбу.
    ’	Опочылы, пырыкусьшы. Запраглы, знов пойіхалы.
    |	- Яныс, Іванку, я знаю, ты крохы прытворяючысь высылысься, тобі ж, як
    *	і мыні, ны зусім по собі. I тыбэ шэ нымалыйі трудності ждугь. Тобі ж трэба
    будэ самому обзаводытысь господаркыю, хоч якэю, стройіты свое жытге. Мы значылы мнбго, ты ля нас, мы ля тэбэ... Мы то мы. Яныс ля нас остаейыія свэю дытыныю. Алэ ты, ты шэ молодый, ныма практікы, як жыты. Ныма здоров’я. Трудно чясом будэ, Яныс. Дэ TbLTbKO зможымо, то мы тыбэ ны оставымо в быді. Алэ главнэ от шо. Главнэ, Яныс, ны впасты духом, главнэ, шоб ты ны отчяйівся. Шоб ны був такым опавшым духом, як до нас прышов. I шоб здоров’е ны пудорваты. Пылноватысь трэба, Іванко, ой як пылноватысь. Розум у рукы трэба браты і буты з розумом. А рбзуму в тыбэ хватае, ны обдыныв Бмг. А тоды як ты до нас прыйіхав, то ты був такый, як і завшы. Ты ж ны пырыродывся посля. Я тыбэ шчытав гарным хлопцем с самого почятку. Ты й був такым. Ты, як кажыш, мынэ побоювався. А я побоювався, шоб твого авторытету добьггысь, шоб ны згубыгы твого авторытету. А с тобою, мусыть, такое творылось. Посля того, шо с тобою трапылось, хай ёго лыхая годына
    :	возьмэ. To от, як гэтэ с тобою трапылось, то ты згубыв віру в сыбэ, пырыстав
    |	сыбэ цыныты, пырыстав шчытаты сыбэ чоловіком. От бач як, Іванко, я тыбэ
    любыв, я тыбэ цыныв, шчытав тыбэ гарным хлопцем, а ты сам сыбэ шчытав альбы чым. От шчо. От ты й боявся мынэ і ны оно мынэ.
    f	- Гэто правда. Як і гынчэ — правда.
    I	- Якую ты вынёс на собі гэту правду. Хай Господь охыляе.
    |	- Дядычку, a знаійтз, коч доля і посмыя/іась надо мнбю, кылько вона
    I	такых хорошых крупынок шчясьця мыні кынула, да ны крупынок, а добрых
    |	кавалкув. 3 якымы замічятільнымы людьмы выліла доля мыні судосытысь.
    |	В’явітэ собі: хто я йім, ну, някый там грэк, дэсь з Іонійі, якого порІзалы. Ну, чы
    |	мало там якых грэкув, чы мало людэй різалы і так дальшэй. Алэ от,
    судосылысь, сталы роднею, да шэ якэю. Дядычку. якыйі дорогыйі вьгтэ мыні людэ. Трэба ж такуй долі йнятысь.
    “Ну, ны оно ж мы.
    і	- Ну, не, ны оно вытэ. Алэ ж і вытэ. Ну, от коб ны Міша Асірыець... Внн
    I	жэ тожэ мынэ спас тоды. Сыдів надо мною днямы й ночамы... Ну й шэ дэхто
    |	мыні поміг. Дякую я долю за гэтэ... Халера, от спомынэш про тую пору і знов
    I	ворочайіцьця всэ, тактяжко становыцьця, як подумайіш.
    I	- Дэ, браток, дінысься, кылько будыш жыты, то будыш спомынаты чяс од
    J	чясу. Алэ, як хоч жыты, то мусыш і про жывое. і про добрэ думаты.
    I	Успокойся, сыночок.
        • Да, бачтэ, якый я всэ-такы слабый, сют-тут да й выводыть мынэ с сыбэ.
    |	Алэ гэтэ ны раз траплялось. Зарэ я помалу возьму сыбэ...
    |	- Яныс! Вызу я тыбэ, то вызу. Алэ ж ны забувайся і от про шчо. Ты ж до
    нас чяс од чясу будыш прыйіжджяты, так шоб пожыты?
        • Дяку. Спасібо. А дэ ж я быз вас дінусь.
        • Гэто ж ны то, шо тут шось мыняйіцьця, шо всэ пнйдэ зусім по-другому.
        • Дяку, дядычку. Ну, я вжэ прышов до сыбэ, здаецьця. Бачтэ, я вжэ знов высёлый.
        • Добрэ, Яныс, я рад за тыбэ.
    А Яныс зарэ був самым правдычным красавцем, хорошуном, красуном. Вырос, як ліае буты, поздоровішав, плэчы зробылысь шырокы, на ліцо хорошый, навэть шрам ны загыджуе зусім красоты-хороства. Косы чырнявы, кучырявы. Загорілый, обвітраный. Да шэ высёлый зарэ. Такое хороство хлопэць, шо ну. Такый мужчына став, такый ковалер.
    Йіхалы далэй, говорылы то про тое, то про другое.
    Зайіхалы в Бэрэсть. Вьшожылы всэ, спаковалы так, як трэба, прыбралы. Сіпы за стыл, пырыкусылы. I по порцыйі нашлы. Покы тое да сее, а йіхаты додому вжэ гшзно Дядьковы, вжэ вэчор.
        • Ну, то шо, дядычку, ночоваты прыдэцьця в мынэ.
        • Прыдыцьця, ныгдэ ны дінусь.
        • Кроваты шырокы. Можна й зо мною, а можяа й... Да, крбваты другы трэба... Ну, някось прыдбаю.
        • Всэ покрохы.
        • От, дядычку, я маю свою хату, хоч якая маленька, алэ хатынка.
        • Гэтак, Яныс, всэ-такы свое гныздо, як ны говоры. Хоч якое, алэ свое. Добрэ, шо ны пропустыв ёго. Шо тобі здаецьця - в місты квартіра.
    Пырыночовалы. Поснідалы. I на сніданне пбрцыю нашлы. А колысь пылы мало, порцыйі булы малыйі. Грам сорок. А навэть і мужыкы налывалы мэнч паловыны... Дядько вжэ зобрався. Зашкварчялы в Яныса слёзы на гочях. Хоч здэржавсь, алэ Дядько заметІв.
        • Ну, братко, сказав Дядько, - давай шэ на прошчянне обнымімось..., да я пойілу. Да ны журысь, хлопчэ, някось будэ. А кыдатысь мы ны будымо ныколы.
    Дядько з Янысом обыйнялысь мнцно, выцыловалы одын одного, потыснулы одын одному рукы мнцно, і...
        • Дядычку, а я шэ Вас за Бэрэсть провыду крохы, а там вырнусь. Іак мовчачы пудйідымо, а там обныматысь ны будымо, оно за рукы подыржымось, і я вырнусь. Знайітэ, всэ някось лёкш стыратымыцьця гэта розлука...
    Так і зробылы. Яныс надвів Дядька за Бэрэсть і вырнувсь.
    А чырыз тыждэнь до Яныса завытав Петька. Гіробув у Яныса штыры дні. Крохы Бэрыстя оглэдылы.
    XVI. ОЙ ХТО Ж TO ІДЭ
    Як жыв Яныс у Бэрысті?
    От як внн сам росказував ля Манькы.
    Пошов раз Яныс на ярмарок. А вжэ пройшло кьілька рнк. Пубачыв, бы то знакома дівчына.
    - Манька! - оклыкнув внн.
    Дівчына повырнулась.
    - Манька’ Ны познала мынэ?
    Манька прыспывала:
    Ой хто ж то ідэ,
    Шоя ны познала?
    Гзто той ковалер,
    С которым гуляла.
    А посля Яныс:
    Ой хто ж то ідэ -
    Чоботы сяють?
    Гэто мылынькый міш —
    Мынэ вдомалають.
    Посля знов Манька:
    Ны no зымні зоры бляшуть, A no нэбы-высоті.
    Ны no мыні хлопці плачуть,
    A no моюй красоті.
    - Іван?! Яныс?! Ну, направду, Яныс! Як тье змынывся! Я лэдьшо познала тыбэ. Шоб ны оклыкнув, то й ны познала б, мусыть. А мынэ ты як познав?
    - Ну, познав, бачыш. Хоч ты тожэ змынылась. Т.е. такая сама, оно шо... шэ хорішча стала..., красавьіця такая, хорошуха. Просты, шо так кажу. Ну, давай зайды до мынэ, нубачыш, як я жыву. Вжэ ж найду чым почастоваты.
    - Да нашо то,е частованне, я ж знаю, як тобі прыходыцыія. Алэ зайду. Оно, Іван, мыні трэба од подруг свойіх ны одстаты, разом додому ішйдымо. Зарэ скажу я йім. Ны вэльмы надовго, Іван.
    Манька ознаймыла подругам, куды і накылько пнйдэ і коб обождалы.
    - Ну, я сказала йім.
    - Ну то ходім, Манько. А оч вжэ кылько літ, як я тыбэ ны бачыв, кьшько літ. Як то мы паслы колысь скотыну, як то можна мынэ назваты правдьічным пастухом.
    - Я то була кылько раз в Бэрысті. Алэ тыбэ някось ны бачыла, да й хаты твэйі ны знаю. Ой, помучылась я з гэтым пасывом. Хоч була ны оно мука... Да й давно гэтэ було. Малая була, втбмнювалась.
    - А мыні так прыятно спомынуты про тое.
    - Ну, бачыш, в тыбэ так жьпжа склалася. До тыбэ жызнь бы то вырнулась. Ну, я помытаю всэ, Яныс. В тыбэ вылыкэ нышчясьце... А посля в гэтых прыютах да в больніцах. Ты як жыв, як ны жыв... А з гэтых корів, з гэтого пастушка в тыбз почалбсь..., ну, ты став одрбджуватысь. Ты почуствував
    радость жыття, шо пбльзу прынбсыш, шо хоч шо, да робыты можыш. Ты став здоров 'ем крэпнуты.
    - Ну, добрэ, Манько, всэ гэто так. А як ты жывэш зарэ, як жыла?
    - Ну, мы з Васію оддылылыся од отчыма. Купьшы хатьінку, клуньку і жывэмо. Поля такб крохы е. Ну, тое полэ, шо од батька й матыра. Так воно нам і пырыйшло з Васію. Посля, як поділымо, то маловато будэ. Алэ шо ж. Кьілько мы побулы оддельно, а вжэ Вася шо зробыв. Понімайіш, Яныс, однэ діло бысхозяйствьшно буты на хозяйствы, а другэ діло — по-хозяйську. А Вася по- хозяйську, з розумом бырэцьця. Хоч од кого ёму гучытысь, сырота. Алэ ж... Ну й по наймах крбхы ходымо. Крохы пудзаробляйімо.
    - Ну, от моя хата, Манько, чы квартіра. Зарэ мыні крохыліпшу далы. Тут і комнатка сяка-така, і кухынька, і сінцы, і плітка, і пічка, і в погрыбковы місьце е на кылькох чоловік. Навэть грядочка города е. Правда, за йійі прышлось назбыраты заплатыты. Алэ сёромно.
    Яныс і Манька зайшлы в хату.
    — О, як в тыбэ чысто, окуратно.
    - Якая там окуратность. Ну, самому някось ліпш, як літй. Зарэ, Манько, пополуднайіш в мынэ.
    - Ны трэба, Яныс, нашо той полудэнь.
    - Ну, обіжусь на тыбэ. Як жэ гэто. Садысь за стыл. Выно пытымыш?
        • Да шо ты, Яныс. Я, як чясом на бынкыт траплю, то тако одну дробыну. С хлопцямы вып’йіш выно, а мыні воно нашчо.
        • Цюкэркы йістымьші?
        • Ну, дай одного.
        • Да шо там одного. Ыа, быры кылько хоч. Як жэ гэто. Обіжусь. I под- ругам по цюкэрковы возьмы.
        • Ну подругам возьму.
        • Зарэ в мынэ тут е і нажяранэ, і наваранэ.
    Яныс вжэ ставыв сёе-тое на стыл.
        • Ну ты й господьшя, Іванко. Якты вмійіш прыготовьггы так.
        • А хто ж мыні прыготовыть чы готовытымэ. Ну а вына давай вып’йімо по повпорцыйі. Я думаю, будэ ны много.
        • Вговорыв. Хоч сёромно буду п’яна.
        • Ну, Манька. Ны бачылысь мы тылько. Ты знайіш, якый я рад, шо ты одвідала мьшэ.
    Выпылы, так бы сказаты. прычастыіысь.
        • Ну, то я всэ про сыбэ. Роскажы, Яныс, як жывэш? Як доводыцьця тобі? С чого жывэш? Як хліб добувайіш?
        • Хліб - іэто самэ главнэ. А главный мнй доход - пэнсія. Цымалу пэнсію платять. Гэто од международныйі організацыйі Чырвоного Крыжа жэртвам войны. Шэ й польськы власті добавляють. Посля - е в мынэ робота. Іакая лёгынька робота, ны як дорбслому чоловіковы... Ну й так: тыждэнь я зайнятый, ну й то ны ввэсь дэнь, а тыждэнь - не. Ну й шэ — ны росстаюсь я з сільськым хозяйством, ходжу крохы в наймы, тут коло Бэрыстя ныдалёко. Ну, напрыклад. Быру так в якэйі вдовыці якый кавалок выкосыты. I так покрохы я ёго
    выкошую. Я ж ны зможу так, як всі, разом с косьцямы косыты. А покрохы можу. Чясом і жяты ходжу гэтак жэ. Бачыш — в мынэ е і коса, і сэрп. I наклыпаты косу можу. Правда, сырпа назубьпы ны вмію, Чясом і молотыты бырусь. В Дядька е запасный ціп, то дае мыні на врэмне, Ну й шэ дэшо роблю. Ны то шоб я много так заробляв. Алэ ж крохы заробляю. Ну й одчуваю сыбэ здоровІй посля роботы, як ны пырытомнююсь, На роботы 'гут в Бэрысті чясом так замынытысь можна. Ну, до свойіх ходжу дэ я коровы почяв пасты, до Дядька, Діда. Тожэ такб дэшо поможу, як гаряча пора. Там то я йіх, то шэ й коровы попасу ны раз. Воны ж мыні то шо поможугь, то шо пудкынуть. Воньі ж ля мэнэ хто - хоч і ны. родня, то родня. ГІетька йіх пудріс, - такый хлопэць гарный- Ну, з Васію, з братом твойім, я бачусь. Оно тыбэ ны бачыв давно,