Яныс
Фёдар Клімчук
Выдавец: Выдавец A. М. Вараксін
Памер: 84с.
Мінск 2013
• Ну, давай, Іванко, розріжымо гэту голыйынку, ты ж мынэ просыв погучыты тыбэ різаты. Оно однзньку. I поколымо йійі. Пылу я нагострыв... С товшчого конця почынаты трэба. На козлы положымо. так ліпш будэ. Ну. давай. Пылу рймнынько дыржы і вольно, ны нажьшай. Ну, давай. Давай зразу обыііма рукамы дыржы, пылу, за ручку. А посля, як вмітымыш там, можна буд'з однэю, правыю, алівыю прыдэржуваты дырывыну.
• Ну, одну порізалы, хватыть. Давай зарэ поколымо. Я тобі оставлю кылько полінэць, такых, шо лёхко колюцьця. Можна всяк колоты. Найліта на колыдку положыты і зразу сокірыю лёгынько стукнуты, а посля, другый раз, як сокіра вбёцьця, вжэ ёмч. косля повырнуты, да обухом об колыдку стукнуты. Так лёкш росколюваты. О, дывысь. А можна поставыты ставма.
Дід показав Янысовы, як колоты.
• Оно осторожнынько, Іванко, осторожнынько. Бо сокіра - гзто сокіра.
Дід дывывся, росколов полін с п’ять, помагав ёму показував.
• Ну, молодец, хватыть на тыпэр. Нагучысься рубаты сам, чы вжэ почті вмійіш. А зарэ йды опочывай, опочынь іды. Ляды оно быз мынэ ны рубай сам. Посля ніколы шэ поріжымо да порубайімо.
Дід шкодовав Яныса. Дід сам довго був хворів і знав, як то Янысовы прыходыцьця. I так наравывся ёму гэтой хлопэць, до вподобы внн був Дідовы. Навэть шоб І за роботу всяку ны хватався. Навэть шоб прыходылось бнльш пасты за ёго. Много значыло і тое, шо Яныс був грэк і православный: Дід знав, шо руськы взялы свою віру од грэкув, шо грэкы булы мудры людэ, і шо грэчыска віра найбнльш руськым пудходыла. Алэ мусыть шоб Яныс був ны грэком, ны православным, а якым-нэбудь... ну гынчыйі нацыйі і віры, Дід сёромнб ёго любыв бы.
• Іванко, чы ты выспався? А голова в тыбэ ны болыть?
• He, Діду, ны болыть. Вытэ знайітэ, мыні так пошыховало в вас: от кылько в вас вжэ жыву, а шэ, шоб ны проговорьп'ысь, ны хворів. А літюсь і позалітюсь я мнбго-много хворів.
• Ну, ны хворій, хлопчэ, хай йійі, гзту хворобу; а як шо, то кажьі, ны соромся.
• Діду, а от косыты почынають, можэ мынэ крохы погучыпы б.
- Косыты?! Всэ ты хочыш уміты Гэто ж тяжко, Іванко. I ты ліпш Дядька попросы. Я сам ёму скажу, натякну, алэ ты попросы сам тожэ. Оно ны мнбго, a крохы, крохы. I тожэ вэльмы осторожно с косою.
Дядько - гэто господар, Дідув сын. Внн всэ врэмне був у роббты. 3 Дідом Яныс дружьів, а Дядька крохы соромывся. Алэ одного разу одважывся і спытав нашчот косіння.
— Косыты? Добрэ, я скажу тобі, як в мынэ крохы чяс будэ.
Чяс найшовся. 1 Дядько показував Янысовы.
- Ну, давай. Дьівысь, як косу дыржяты. Отак. I водыты йійі отак лёгэнько — взад-впырод, взад-впырод, шоб вона вольно ходыла. I так no кругу. Отак, добрз. А зарэ займай покрохы. О, гэтак, гэтак. П'яту прыжымай, хай ныс крохы ввэрх ідэ. П’ятою само ріжэ коса. Ну, дай зарэ шэ я покошу, а ты дывысь. 0 так бачыш. На зарэ шэ ты. Давай крохы пройдьі закбса. Ныц, шо нычого покосьіш. Ты ж гучысься. Як нагучысься, будыш файно косыты. Косы, косы, я поправлю. Дывысь, Іван, обожды ояо. Трэба так старатысь, тоб в тыбэ трава ны россыпалась no всёму закосы, а шоб в радок збыралась. Ну, ка шэ. Ныц, косы, як выходыть. Я поправлю. Бачыш, Іван, ліпш займы мэнчого закоса, оно до конця выкошуй, шоб в тыбэ грыва ны оставалась. Ну, давай шз покосы, я зарэ ны мышятыму... Ну, добрэ выходыть в тыбэ, хутко нагучысься. А зарэ хватьггь. Бо й втомысься онб. Я тыбэ чьірыз якьій дэнь шэ покльічу косыты, а посля шэ. Нагучысься. А зарэ хватыть. Молодец, добрэ ты почяв. Чырыз кылька днів я поклычу тыбэ.
Якый радый був Яныс. 3 йім поговорыв, ёму показав, як косьггы, Дядько. Дядько, якый робыв і робыв всэ врэмне, робыв і, здаецьця, ны втомнювався ныгды, робыв, тягнув, як вш, дыржяв господарку на свойіх руках. А скылькы ёму шэ трэба будэ йійі выдыржаты. Сыла-чоловік. I някый суровый, мало кольі
й осмыхнэцьця. Яныс побоювався ёгб, мало колы одважувався й поговорыты з йім. Був колысь батько у Яныса. Можэ дэ й зарэ внн е, а можэ й ныма... А як нуждався Яныс всі гэты рокы, шоб хоч крышычку, крышычку був Янысовы другом добрый мужчына. А туг от Дядько так хорошэ з Янысом поговорыв. Яныс побіг, пудскакаючы, од Дядька.
Чырыз кылька днів Дядько кажэ:
• Іван, взавтра тыбэ Дід пырэймэ і прыдыш до мынэ на Запогынне. Там болото, рызак, косыты лёгко. Крохы покосыш. Чы можэ пырыдумав ужэ?
• He, шо вытз.
Другого дня Яныс був на Запогынні. Знов крохы покосылы з Дядьком, т.е. Дядько показував, поправляв. Получялось вжэ ліпш. Самэ главнэ - кусочок закоса хорошэ получывся, хоч і гузынькый кусочок,
• Ну, хватыть, Іван. Давай ходім на грудок, посыдімо, опочыньмо. A то і я надёгаеся за гэтыю косою. Хай ёго.
Выйшлы на грудок. Дядько вбыв косу в зэмню (кыссем; кысьцем). Сілы коло корчя.
• До всякыйі роботы, Іван, трэба прыложытысь. От мы, мужыкы, робымо постоянно, завшы, тягнымо, кылько сыпы хватае. Алэ й вміты трэба вся'ку роботу. От ты бачыш, як косыты нагучытысь. А тут ны тылько косыты, а й наклыпаты. намынтыты косу і кыссе зробыты. Ны кажон мужчына зуміе добрэ косу наклыпаты. А як наклэплыш, так і косытымыш. А пудобраты косу. Альбо й грыбсты, копыцю класты, стога класты, хуру класты. пырэчынка зробыты, пырычыняты сіно, браты пырэчынка. Той накладз хуру, і той накладэ, в того круглынька, як мнячык. і сіна много положано, а в того, як постыл. Або скотьіныну доглэдыты. Бувае й зымні однаково, ны то шо той бідный, а той богатый. Алэ другому й тая зымня ны помагае. Шо ёму тая зымня, якрукы до роботы ны лыжять. Робота — вылыкэ діло, всяка робота. Навэть тыйі ж коровы пасты. Нам попадалысь гакыйі пастухы, шо нычого, погано паслы. А с тобою нам онь як пошыховало.
Яныс всэ врэмне дывывся Дядьковы проспю в рот, як той говорыв. а як став ёгохвалыты, опустыв гочы вныз.
• Правда, Іван. Ты вэльмы дббрый, старатільный хлопэдь. Ты такый — шо тобі, шо б ны робыты, а зробыты трзба добрэ. Чого ты засоромывся! Гэто ж правда. Гэтого року мы булы договорылысь нашчот пастуха, да тыйі, батько его, шось пырыдумав, там коло домы займанок набрав. Так шо ты до нас попав можна сказаты случяйно. А робыты дэшо погучытысь, ну то чясом дэшо покажу тобі, погучысься крохы. Бо робыты, братко, трэба вміты, бо робыты нішо трзба. Як кажуть: <Дай, Божэ, всэ аміты, оно ны всэ робыты». Якый ты ны е покалічаный, Іван, алэ робыты шось мусыш. Такыйі мы людэ. Знайіш, Іван, зарэ ныкого тут ныма, росшчыпнысь, покажы мыні свойі шрамы, тыйі, шо на грудюх, на жывоті, бо гэтого на ліцовы завшы выдно.
Яныс росшчыпнувся. Дядько глянув, навэть помуляв ДЭЯКЫЙІ МІСЬЦЯ.
• От вам і турок. Гэтакого хлопця так покалічыв. Алэ ныц,_Іван, сёромно някось трэба жыты. Ты старайся набыраты сылы. Воно всэ жьпте будэ тобі мышяты. Алэ ты окрэпныш крохы, покы молодый, то будыш крэпнуты. Ты ны
соромся, кажы, шо тобІ трэба, шо болыть, чы шо хочыцьця. Можэ тобі тяжко? Так, шо ты ны будыш всэ врэмне пасты, шо ты чого ны зробыш, гэто ны важно. Ты й так нас ёмко выручыв с коровамы. Главнэ, шоб ты крыпчішав. Тут річка ны так далёко. Плаваты ты вмійіш?
• Дэ там.
• Я тожэ довго ны вмів плаваты. Ны вмів і всэ. Вжэ аж ковалером нагучывся. Ныма мыні гырынько колы. Я б тыбэ нагучыв бы плаваты. Гэто вэльмы добрэ поплыскатысь на воді. Я б тыбэ просто на воді дыржявбы, а ты пырыбырав бы рукамы й ногамы. Ны міг бы добрэ плаваты, алэ так, вдэржатысь на воді, проплывсты зміг бы. Правда, Іван, я тобі просто ны обышчяю нагучьпы, можэ шо прыдумаю, алэ ны обышчяю. Ты ж сам бачыш, кылько в мынэ роботы. А робыты мыні прыходылось з малых літ. Посля того, як батько мйй, ну, наш Дід, захворів, то я много роблю. Алэ шо робота, коб оно здоров’е. Алэ, дякуваты Богу, ны жялувався на здоров’е, як став пудлытком. Ны знаю, як далэй будэ. Ты, Іван, дэколы Петьку быры с собою за коровамы. Можэ запіныть дзколы, да й так, хай прыглядайіцьня, хай освыстуйіцьня до всёго хлопэць. Вжэ мы хотілы ёму буквы показаты, алэ покы шо хай.
• Добрэ, Іван, ты посыды чы походьі крохы тут. Я шэ пройду пару закосув да й пмйдымо разом додому. Ты мыні просты, Іван, шо я с тобою говору мало. Ты хвайный хлопэць, я вжэ казав тобі. Алэ бачыш, всэ робота, робота. Ну, посыды.
Як ужэ йшлы додому, то Дядько говорыв:
• Я подывывсь на тыбэ, Іван - ёмко тыбэ покалічыв турок, ёмко.
• Я вжэ думав: добрэ, шо жывого оставыв, шэ някый благородный був турок. Бо тоды ж йім був прыказ всіх хрыстіян вынышчяты.
• Жартуйіш, Іван. А можэ ты й правыльно россуждайіш. To от. Ыылёгко тобі прыдыцьня. Робыты трэба будэ. А так, як усі ны завшы ты зможыш робьггы, колышны раны мышятымуть. Алэ шэ ты пудкрыпысься, Іван, шэ поздоровшайіш. Бо такое помапу проходыть. Навэть зарэ чясом ты выглядайіш, як зусім здоровый. Шэ вэльмы добрэ, Іван, шо тыбэ хоч покалічылы, алэ ты остався чоловіком, мужыком, мужчыныю. Як ны выдно твойіх грудэй і жывота, а йіх ны выдно, як ты одумысно ны дозволыш йіх поглядіты, то ты зусім нормальный хлопэць, ну, чясом скрывляный крохы жывэш.
• От шо, Іван. - вжэ в коннІ, як доходылы до домы. говорыв Дядько, - трэба шоб завшы вдэнь ты крохы поспав, a то ты мало колы вдэнь лажысься. Трэба будэ тобІ постіль владковаты, там на запычку, в свыроночковы, шо коло клуні.
Vl-ДЬВІ ВЫРБІ
• Манькыю Яныс бачывся кажного дня, навэть разыв скылько на дэнь. Попасуть коровы, шоб найілысь, і пудганяюцьця однэ до одного. Поговорять тако крохы, знов розжынуцьця, бо трэба напасты скотыну. Посля знов пудганяюцьця. Шо воны пырыговорылы за гэтэ врэмне - і про новості кажного
дня, і про тбе, шо булб, і шо дэ е, і шо як трэба, і як ліпш трэба, і шо нычого, погано, і про всэ, про всэ.
От шо то було б, як бы кажному з йіх прышлбся б зусім одномў пасты, як от Маныіы літюсь, да позалітюсь. Гзто зусім ны тое.
Так то воно. Янысовы стылько радості прыныслы гэты місяці. Здаецьця, ёго Бйг наградыв крохы за тую быду, якую вйн пырыжыв і пырыжывав. I радость л'ічыла Яныса. Завшы внн одчував сыбэ здоровым, ну, наскьілько шрамы ны мышялы гэтому. Яныс крэп, почынав одчуваты в собі мужчынську сылу.
Чясо.м пасэ Яныс, дывыцьця на шо-нэбудь і думае, думае і прыдумуе нішо абышо. От коло поля росльг дьві маленьш вырбынкы с чырвоным голлічком. Яныс стыріг, шоб скотына йіх ны пойіла. Як дывывся на йіх, то ёму прыходылы навмій слова с пісні: