Яныс
Фёдар Клімчук
Выдавец: Выдавец A. М. Вараксін
Памер: 84с.
Мінск 2013
To от так, Яныско. Мы -робочый клас. Алэ мы й кніжныкы, й газэтчыкы.
• Дяку Вам. - сказав Яныс. - Тое, шо Вытэ е кніжныкы й газэтчыкы, я добрэ знаю. Я ж на Вашых вычорках ны раз вжэ був і ны збыраюсь кыдаты.
• Шэ хочу добавыты, - сказав Мітін батько. — Сэрйэ мое чуе. Туркы роспочалы гыноцыд. А другы народы ёго продовжять.
XXV. ЯНЫС, МІТЯ, ДЯДЬКО, ТІТКА, ГАНЬКА
Прыйіхав Вася в Бэрэсть, хурманкыю прыйіхав. Ночовав у Яныса. Врано Вася сказав:
• Яныс, тут про Мітю і ты говорыв, і Манька. Познаком мынэ з йім, як можна. А знайіш шо. Можэ внн зможэ пойіхаты, зарэ я с хурманкыю. Запросы ёго до мынэ. До твойіх господарів зайідытэ...
Мітя пойіхав.
Як збыралысь, то сказав Мітя Янысовы:
~ Тобі добрэ, Яныс, ты в свою стіхію йідэш. Ты - як сільськый жытель, всі роботы сільськы вмійіш робыты. А я ж - городянын. Шо там я по- господарську можу...
• Ны турбуйся, Мітя, — сказав Яныс, — някось будэ.
Яныс з Мітію пошлы до Янысовых господарів. Вася пойіхав сам додому. Зайшлы до господарів. Мітя став частоваты всіх цюкэркамы.
• А гэту малую дівчынку чого мынайіш, Мітя? - пожартовав Яныс. Гэто була Танька, дочка господарів, вона родылась посля Петі.
• Ны мыну, ны мыну, - отказав Мітя, такая хороша дівчынка, от нікому шчясьце ймэцьця, як пудростэ. Я юй наоборот самых смачнішых і найбнльш оставлю. Быры, Танька.
I Мітя дав Таньаы много цюкэркув.
• Дяку, сказала Танька.
• От, шэ жыныхом будытэ яя гэтыйі дівчынкы, - пожартовала господыня. - А шо. Вытэ, Мітя, шэ хлопэць моложявый, шэ бнльш надытюка схож, чым на ковалера. А Танька, за кылько літ, да пудростэ. От була б хорбша пара. Танька, чы пошла б замуж за Мітю?
• Пошла б.
• О, бачьгтэ, Танька согласна.
• Ой, якым я жьшыхом. Я ж ля йійі did старый, — отказував Мітя. - Ну, колы так, на, Танька, шэ пудвычычку (ленту), в мынэ случяйно оказапась в кышэні, забувсь выйняты, а тут так знадобылась, такая вышнёва пудвычычка. На, Танька, од діда.
• Дяку, - сказала Танька, быручы пудвычку. — Алэ вытз ньі дід, ныякый йы дід, бо й бороды ныма, й гусэй ныма, і ны сывый, і моршчын ныма. Ну, за Петьку старішый, а за Мвана й молыдчый. Вытэ - хлопэць, а ны дід, — шчыбытала Танька.
-Ой, днд я, Танько, дмд, дыдыско старый... — жартовав Мнтя.
Вытэ знайітэ, гзты жярты збулысь. Пройдуть рокы. Мітя довно ны ожэныцыія. А в Танькы западэ в душу сімпатія до «діда» Міті. I воны пожэняцьця. Алэ гэтэ будэ шэ ныхутко.
А зарэ знов жартовалы.
• Ну, то гэтакы госіы, да гэтакы гостынці, да шэ з далёкыйі дорогы, то до стола давайтэ, - казала господыня.
Хлопням послалы в тым свыроночку, дэ колысь спав Яныс.
На другый дэнь хлопці ходылы тымы стыжкамы. дэ Яіс ходыв, Янысовы выходы оглядалы. Яныс показував, росказував. Посля обіда шэ поробылы крохы.
На другый дэнь пошлы до BacL Побулы в Васі. Ввэчыры хлопйі з Манькыю сходьшы на музыку. Побулы там, потанцёвалы, посля вырнулысь. Яныс там бы й свойім лычывся.
XXVI. МАНЬКА ДЎМАЕ-ГАДАЕ
А Манька думала-гадала. Яныс ны выходыв в йійі з головы. Отак зарэ, як посля довгого пырырыва , як вона з йім судосылась і як сталы чяс од чясу з йім бачытысь, якым бы внн ны був, от такым посэчаным, з лыбокымы бызобразнымы шрамамы, з слабым здоров’ем, - отакый Яныс, а ны якый гынчый, став юй дорогый, став юй золотый. Навэть шрамы, ёго бызобразны, сковэрканы шрамы... вона од йіх гочэй ны одрывала б. Шрамы булы закрыты, іо вжэ на того шрама, шо на ліцовы, то здаецьця, на ёго й дывьілась бы чясто. Дэсь няку свою одэжыну був оставыв Яныс в Васі, то Манька всэ някось клала
йійі так, шоб можна було на йійі дывытысь, а чясом, як ныкого ны було, то Й цыловалатую одэжыну... Шоб було по-другому... А як по-другбму? Ну, могло б буты так по-другому, шо воны полюбылыся б да пожынылыся б, да й булы б собі шчаслыво... Алэ шоробыты, як воно так, як воно е? На Васіному высіллі Яныс старався вжэ помэнч бўты разом з Манькыю. He, Яныс ны мае собі дівчыны, котору любыв бы, Внн ны хочэ заводьпы любовы з Манькыю, бо лычыть, шо як ожэныцьця з ею, то прычыныть юй вылыкэ нышчясьце.
Хотів завысты дружбу з Манькыю одын хлопэць. I так ныц собі хлопэць. I одын сын в батька, одынак. Правда, сёстры е. I зымні кавалок свэйі е. Вйн хотів подружытысь з Манькыю, а даяьшы планы булы- пожынытысь.
Алэ Манька ны схотіла дружыты. Вася спытав вжэ посля йійі:
- А чы ны будыш каятысь, Манько?
-Покы шо ны каюсь і, мыні здаецьця.шо ныгды ны каятымусь.
-Ято понімаю, сказав Вася.-От, пошлаб ты...
XXVII. МАНЬКА РАЙІЦЬЦЯ 3 ВАСІЮ
Чяс ідэ. А в Манькы голова розрывайіцьця. А порайітысь с кым?! Взяла вона Васі росказапа.
Вася довго мовчяв.
- To скажы шо-нэбудь, - попросьша Манька.
— Ны так просто сказаты, — почяв Вася. - Ны так просто. Як бы вытэ з йім договорылысь пожьшытысь, то я й слова ны пырэчыв бы, в душі ныц протш ны мав бы. Пры тым. як воно е, Манька. Мыні Яныс - дорогый чоловік, ныкровна родня. А ты в мынэ сыстра. А тое, шо е, ты повыдна, ты мусыш знаты: як вам прышлося б жыты. I здоров’е в ёго слабое, і быз зымні хлопэць. Правда, пэнсія хороша. Алэ езльмы мало в жызні судошяйіш такых яюдэй, копюры булы б такымы блызькымы. 3-за гэтого варт булоб на многэ рышытысь. Шоб Яныс був здоровый да богатчый, то внн міг бы сам тобі сказаты, шоб замуж за ёго пошла. А так внн тобі ны скажэ. Я ны знаю способа, шоб внн на тое пошов. A як ты сама ёму скажыш, то гэтэ можэ в ёго охоту і сімпатію до тыбэ одбыты. Ны знаю, шо робьп-ы. Давай посля шэ поговорымо. Подумайімо. I ты сама подумай, Манько.
XXVIII. НАТЯК ПРО ШЛЮБ
Чырыз ныхуткый чяс Манька була в Бэрысті і зайшла до Яныса. Добрыдэнь, Яныс.
- А, Манька, добрыдэнь, давно мы ны бачылысь. Ну, як ты?
- А так, як бачыш. А ты як?
— А шо в мынэ можэ буты. Ну, ты садысь. Будь гостем, взавтра дам йісты. Ну, я жартую - я зарэ тыбэ накормню. Пообідайімо вдвох...
- Авжэж сяду.
Воны шыховалысь до обіду і говорьшы. Говорылы про тое, про сёе.
Манька вжэ зобралась іты.
- Ой, хай ёго, - сказала вона, - дорога далёка такая, так надойіж, Я быз дывчят тыпэр.
- А шо провысты можэ?
— Мыні то було б блажэнство, коб ты провів, алэ...
- Шо «алэ»?
- Ну шо «алэ»: втомысься ты, домы ны оставыш, бо ніяк.
- Дому то я зарэ можу оставыты. Сылу так росхбдувалы б, шо я й ны втомывся б.
- Ну то давай гіровыды.
-Як гэто «провьшы»! А людэ шо скажуть’?
- Мало шо людэ скажуть.
— А чы ты знайіш, Манька, шо нам ны трэба прывыкаты одын до другого.
- Шо ты гонорысься можэ?
- Ны смійсь, мьші гонорытысь ныма чым...
— Гонорытысь тобі е чым, Яньгс. Шо то ты сыбэ ныдооцінюйіш. Так ныможна. А прывыклы мы одыя до другого давным-давно.
- Тым бнльш нам ёмч прывыкаты ны трэба. ПЙйдыш замуж, то тоды розрышыцьця.
- А за когомыні пойгы, Яныс?
— Ну, добрэ булоб, коб за доброго хлопця, шоб ВЙН, твнй хлопэць, І МЫНІ наравывся. Алэ не, пры чым тут я, главнэ, шоб вйн тобі наравывся. Шо гэто я трыплю бызголовый - шоб мыні наравывся. Просты, Манька. Шоб тобі наравывся - гэто всэ. Ну, ходім, Манька. Шэ можэ хурманку надёжну найдьшо чы компанію якуЕО.
- ХодІм, шо с тобою зробыш, сказала Манька.
- Ну, а шо, Манька? Я ны знаю, шо ты...
-Ну, ходім, Яныс,ходім...
— Ходім, Манька, а там пубачымо, якая компанія попадэ.
Яныс і Манька выйшлы і пошлы.
-Яныс!
- Шо, Макька?
- Ну от ты мыні компанію хочыш найты. А ты знайіш, шо чясом хочыцьця буты однуй-розйідінуй, а в компанійі оно тяжко, ны хочыцьця в юй буты. Да й с тобою оно почалы говорыты, да й знов прошчятысь трэба. Ный ны поговорылы. I ны бачылысь КЫЛЬКО І ЗНОВ НЫВЫДОМО колы.
- To шо робыты, Манько?
- Я сама ны знаю, Яныс.
- Давай тоды от шчо. Давай я тыбэ провыду додому.
-Шчо?1
- Давай провыду. Оно зобратысь трэба в дорогу. Трэба зложыты на сыбэдэшо, як в дорогу. Да хату впорядковаты трэба, прыбраты. Да дэякого гостынця Петьцы завызты трэба.
— Яныс, мусыть ны трэба. Тобі ж ны можна пырытомнюватысь... Ны знаю, шо робыты, Яныс. Давай найдымо компанію. Алэ хутко я шэ прьіду. ІІоговорыты с тобою хочыцьця. Понімайіш, Яныс. Ну с кым я
можупоговорыты. 3 братом, з Васію, да с тобою. Хоч так альбьі про шчо поговорыты. Вася і ты - от хто мыні найдорожчы на світы.
- To шо робыты, Манька?
-Ны знаю, Яныс.
, - Добрэ. Хай так будэ. Зарэ крохы впорадкую хату, накажу сусідам, шоб гляділы. Прыбырусь, як в дорогу, зоружу ля Петькы гостынця, шэ дэшо. Я хутко. Я рышьів так, Манька.
Так і зробылы Яныс і Манька. Зобравшысь, пошлы. А людэ тяглыся по дорозы, йіхалы хурманкамы, йшлы пішо. Яныс і Манька ішлы, гомонілы про сёе-тое. I бы разом з людьмы, і самы вдвох оно. Так нывзаметку пройшлы бнльш половыны дорогы. I оттак в розговоры вырвалось у Яныса:
— Ну тыбэ, Манька, с твойімы жяртамы - послухавшы тыбэ, то подумайіш, шо ты за мынэ й замуж пошла б.
- Пошла б, — спокойно сказала Манька.
_ - С тобою..., - почяв був Яніс, алэ ос'ікся, і: - Шо?'. - бы то выгукнув внн, злякавшыся.
- Ну як шо? Ты спытав, я - отказала.
- To я ж ны пытав тыбэ, Манічка, я гэто так..., так сказанось, я ны пытав. Ну, просты.
- Я думала, шо гэто ты пытав. Ну хай собі так сказалось, алэ сказалось так, шо як спытав ты. Ну, я сказала, шо думаю.
- Ты ж ны подумала ныц.
- Чому ны подумала, я подумала, А шо тут думаты!
- Як? Ны думаючы?!
-Я много пырьідумала. Я много й з Васію пырыговорыла. Мы з йім так і рышыльі: хай оно Яныс хоч натякнэ. то я за вго быз всякого розговору соглашусь пойты.
- Алз ж, Манька, так сказалось. Я тыбэ ны пытав і зарэ ны думав пытаты,
— Ну то ньш, Яныс, ны пытав, то ны пытав. Ну, тьі ж ны будыш з мынэ смыятысь чы насмыхатысь, шо я тобі так сказала. Я тобі правду сказала.
Яныс мовчяв, Ішлы, а Яныс мовчяв.
-Яныс!
-Ну, шчо?
- Яныс! Раз мы вжэ гэтэ почалы говорьіты, то давай чырыз якбе врэ.мне гэтэ обговорымо; Ны зарэ. Бо тобі трэба чяс, коб пырыварыты. Я думаю, ты зарэ до Дядька пнйдыш. I напэвно посля до нас з Васію прыдыш. А там, чы я в Бэрысті буду, чы ты в нас будыш. To обговорымо.
- Манька! Давай мы й зарэ почнэмо обговаруваты. Алэ онб почнэмо. Тобі трэба шэ раз добрэ пырыдуматы. Як я врозумів, шоб я тыбэ брав, то ты пошла б за мынэ замуж. На гэтэ зарэ я от шо міг бы сказаты. Шоб ты була мэю жйнкыю, я був бы нымавісты якый шчаслыый. Тоды чого я здэржуюсь? А я ны пэвный, шо зможу вдэржаты сзмню. А як і зміг бы, то мыні трэба крэпко пырыдуматы, як мыні настрбйіты на гэтэ свою жызню. Шоб ты пбсля ны проклынсіла свою волю й долю. Ты бачыла мою кучку , гэто квартІрку. Ты відайіш про мое здоров’е. Я, правда, здорово окрэп. Алэ ж. Давай так. НастройІмось, шо мы