Беларускі фальклор: матэрыялы і даследаванні Выпуск 11

Беларускі фальклор: матэрыялы і даследаванні

Выпуск 11
122.6 МБ
А вун кажэ:
 О! Вэсёленькыфй! Я напытыйнаедяный, то й вэсёленькыфй!
А вона кажэ:
 А якы^ твуй грэбушок золотісты, пукажы мані, прыймы голуўку но! Пудманюе того піеўніка.  Ай, отчыны оконэчко! Я добрэ нэ... оконэчко запбтянэ, нэ бачу твого грэбушка.
 Пудманюетэ!
Пудмануў того піеўніка. Той піеўнік отчыныў оконэчко, ёму показвае, вун ёго за голову  й потыс! Тая ліса потысла.
А вун крычыт:
 Котікбратік, мэнэ ж ліса нэсэ! Мэнэ ж ліса нэсэ в горы!
Той кут недалеко буў, як спуодывся, як скочыв! Догоныв тую лісу: на плечы! Як дэрнўў! Як дэрнуў! Вона кыфнула ёго. Піўніка выкі^нула. Ну, поранёный вун, прынюс вун ёго, той котік того піўніка, в хату, положыв, і сэдыт. Прыйшов козёл ўвэчэры, козліха, вун і росказвае. Той козёл тожэ бэдуе, шо гэтакэ, шо гэтак случылось. Кажэ, шо ліса хы^тра, шо пудманула. Ліса хы^тра  кого хоч пудманэ. Дак прыказав козёл, шо ныдэ нэ йдітэ ўжэ с хаты, як хочэтэ жыты з намы. Тут вам пытыйісты, і сэдітэ.
О, такая. Якая казка сплетяна.
СУС 327F Як Васькасынок рыбу ловыв
Шы... А як вам я ны росказвала, як Васькасынок рыбу ловыв у рэцы. Відьма Тюліма ёго забрала з рэкы^ з мышкбм з рыбою.
Ну, був батько й маты, й хлопчык (в) йіх рус. Жылі добрэ, багато. Ныц ім браковало. Батько вмнёр, остався той хлопчык нэвэлікі. Васька звався. I воны жыліжылі з матэрою. Ой! Дожыліся до того, шо прышла зыма! To шэ літом то тое, то тое йісты е. А зыма?
 Шо нам йісты,  маты кажэ,  сынок? 3 голоду поўмыраемо.
А вун кажэ:
 Матко, нэ плач. Пошый но ты мні два мэшкыф вэлікіх. А я пойіду на морэ, тобі рыбу ловытым, а ты сушытымэш, варытымэш і жарытымэш і нэ будэш голодна.
Ну добрэ, тая маты пошыла ёму два мэшкы^ I вун додому нэ йшов: тая маты ёму занэсэ ёму пытыйісты, вун выплывэ з мора, туй матэры рыбу мышкыф одась, маты мышкыф порожні ёму одаст. I гэтак тая маты прынэсэ, прыдэ до мора, ка(жэ/
290
Ірына Мазюк. БАБА ГАЛЕНА 3 ПАЯСЕЛЬДЗЯIЯЕ КАЗКІ
СынкуВасыльку, Выплів до бэрожка! Я, твоя маты, прышла! Тобі йісты прынэсла! Й напытыся, й найістыся!
Той сынок выплывэ з мора, забэрэ тыйі мэшкы^ порожні, пойісьць матэрынэ всё. А тыйі мэшкы^ порожні  знов за рыбою поплівэ.
Дочулась віедьма. Эта, Тюліма, шо то гэтак. Пошла вона до мора. Кажэ:
СынкуВасыльку!
Выплів до бэрожка!
Твоя маты прышла!
Тобі йісты прынысла!
Й напытыся, й найістыся!
А вун познав у моры!
 Ой,  кажэ,  гэто нэ мать моя родіма, гэто відьма Тюліма!
Ага! Ны выплів вун до йійі. Тая маты прышла, вун росказуе матыры, шо вжэ відьма прыходыла набратысь рыбы,  кажэ,  на твое, матко, місьце. I хотіла й мэнэ забраты.
Ага! Тая відьма пошла до коваля:
 Ковалікулебэдіку, покўй мні язычка, на тонкый голосок, коб говорыў.
 Клады!
Тая відьма положыла язьіка на ковадло, той ковадлом выклёпав юй, выклёпав того языка. Пошла тая відьма до мора: гэтак говорыть, бы тая маты! Поговорыла  той хлопчык выплів. Вона  за тую рыбу! Ў мэшок  одын, а то(го) хлопца  на плечы, й полетіла! Забрала того Ваську.
Прышла маты до того мора, плакала, клікала  шо ны робыла  нэма того хлопчыка. Думае  ўтопывсь! Нэма  ўтопывсь! Того Васылька.
Ara. А там вона (відьма) занэсла ёго додому до свойі хаты, того хлопчыка с тою рыбой, с тымы мэшкамы, з усім. Сэдыт, піеч паліт. Паліт піеч. Доообрэ напаліла піеч. А той хлопчык сэдыт і кажэ:
 Нашо вытэ гэтак эту піеч палітэ?
 Нашчо!? А рыбы тулько жарыты буду! Рыбу буду жарыты, дай будэм йісты.
Ныц, той хлопэц сыдыт, дывыца. Тая, вона, сэрэд ліса сама, ў хаты. I той хлопэц... Ныкооого ныдэ ныма, дэ тая Тюліма жыла.
Ага. Напаліла тую піеч. Жару пбвно. Лопату такую прынэсла, на того хлопчыка:
 Ляжысь на тую лопату! Той хлопчык ногы спустыт, і рукы^ спустыт, і голуўку спустыт.
Вона крычыт на ёго:
 Нэправільно ляжысся! Я тэбэ гэтак нэ ўкы^ну! Ляжыся!
291
МАТЭРЫЯЛЫIВЫНІКІПАЛЯВЫХ ДАСЛЕДАВАННЯЎ
А вун кажэ:
 To покажы мэні, як мні легчы, коб ты мэнэ ўкы^нула, як мні легчы, ты хоч? (хы(І)тры)  кажэ,  покажы, як мні легчы на тую лопату, коб я нэ мэшаў укы^нуты?
Тая відьма:
 Дэржы но лопату!
Той хлопчык дэржыт лопату. Вона легла: ногы пуд сэбэ, голову пуд сэбэ. Добрэ скрутылася, коб укы^нуты. А вун  грэть йійі ў той жар! У піеч! Укы^нуў! О! Вона на туом жару но скачэ, но скачэ!
Ara! To гэтак! Той хлопчык рады, ужэ стойіть, дывыцца: нэ выскочыш! Ужэ хана тут тобі! Згорыла вона!
Той хлопчык назад, додому. Тая маты ходыла, плакалаплакала, до того мора. I нэма ёго ныдэ, думае: утопыўся.
Колі сэрэд ночы той хлопчык стукае ў окно, шо:
 Матко, одомкныся!
А вона быжыт і крычыт:
 Дэ ты, сынок був, шо я тэбэ шукала, клікала?
Вун юй росказав, дэ був, як остаўся, як віедьму спаліў.
СУС 1 +2 Як ліса діда і воўка пудманула
Ну, був дід і баба, в іх ныц ны було: ны пыты, ны йісты. Ну, той вжэ тая баба кажэ на діда:
 Шчо ж  мы з голоду помрэм! Зыма прышла! Ў нас йісты нэма! Кбляды.
А той дід каа: постуй, бабо. Ты но мні оно мэшка... мэшкуў наготуй. Я пойіду в ліс, чы на болото, там коло ліса  рыка, і там я рыбы налов’ю. Ты будэш варыты, жарыты, шо хоч робыты з йійі, і нэ будэм голодны, нэ помрэм з голоду.
Ага. Той дід... Дала баба два мэшкы ёму. Пойіхав той дід у ліс, до рэкі(ы) тое, вырубав полунку, там рыба выскакае. Вун всё наловыт тую рыбу  і ў мэшок. Одну нушку добру наловыв, другу нушку. А ліса сыдыт пуд корчыком, дывыцца. Вона ж хыфтра, думае: як это (в) тэбэ гэту рыбу ўкрасты? Алэ ліса хы^тра, вона пэрэхы^трыт кого хоч. Сэдыт, оно дывыцца: хай дід кончае ту роботу. Наловыв вон тое рыбы. І(ы) повязаў. А морозмороз! Кыфнуў взаду на санкы(7), а сам (на) коніка  йідэ, вжэ й рады. Это думае: бабы завызу рыбы, найісьця баба. А тая ліса околоокбло, корчамы, побіегла, лісом, лісом, пэрэбігла дорогу, упэродж лігла, зубы вышчэрыла, ногы ‘ткы^нула, лежыт. Той дід пуд’йіжжае кунь нэ хочэ йты! Скачэ: то в той бук, то в той бук. Бойіцца, хропэ. Той дід... а мороз, дід змэрлый. Глянув: аж ліса лежыт, змэрзлая, забыта. Думае: от то ж гэто бабы завызу на ковніера, будэ хорошый ковніер бабы. I думае: рыбы завызу бабы і лісу. Взяў за хвоста, кыфнув на тыйі мэшкы(У А мороз  вун ны оглядаецца взад. А тая ліса всё на діда поглядае: шо  чы нэ оглядаецца дід? Взяла тую... одного мэшка, подйіхаў: кыфнула ў корчы^ Дід йідэ, йідэ, йі ны оглядаецца, йідэ, бо холоднб, мороз, ў рукы но хукае, йідучы. Дрўгого мышка
292
Ірына Мазюк. БАБА ГАЛЕНА 3 ПАЯСЕЛЬДЗЯIЯЕ КАЗКІ
кы^нула у корчы. А вона тую рыбу далеееко на хвойіну посмыкала, тыйі ношэчкы поносыла. На хвойіну повішала, повішала. Тут дід, хоч і найдэ то ны достанэ, думае.
Прыйіхав той дід додому, на бабу:
 Выходь, бабо! Я тобі кумнера лісбвого прыв’юз на пальто, пошыемо, йі рыбы наловыў! Ны будэм голодны!
Тая баба выходыт на порог, дывыцца:
 Діду, шо ж это ты говорыш? To ж в тэбэ ныц на возы нэма!
Той дід у воза кыфнўвся  правда: нэма! Шапку од головы кынув, топчэ, енчыт: шо ж это робыты! На тую бабу:
 Давай, я завэрнуся, пойіду! Это ж я лісу в’юз, а вона нэ здохла, да хыфтра этака, повыкыфдала нідэ рыбу, у корчы посмыкала!
Баба:
 Дууурню ты,  кажэ.  Як вона суміла (в) тэбэ рыбу посмыкаты з воза, то суміла й похаваты! Дэ ты ўжэ найдэш! I нэ йідь!  нэ пустыла.
Тая ліса посмыкала на хвойііныну, і сэдыт, з мэшэчка бэрэ, храмае тую рыбу, оно хвосьцікы откыдае.
Ідэ воўк, дывыцца: ліса рыбу йісьць. Пудышоў:
 Кумонькоголубонько, кынь хоч мні хвосціка!
А вона:
 Ой, коб тэбэ нэшчасьце зайілб! Хоч, коб я тобы готову рыбынку кынула? Іды, там коло ліса полунка на рыці е. Дід наловыв два мэшкы, і ты всадыш хвоста, то тобі начэпляецца, шо ты йійі ны высунэш,  на того воўка.
Той вовк:
 To кы^нь ішы хвосьціка!
Кынула хвосьціка, кынула другого. Той вовк похвата(в/..
А! Пошов, тую полунку воўк нашоў, всадыў хвоста, сэдіўсэдіў. А той хвуст умэрзае, умэрзае. Вуон всё потягнэ, думае: то мало шы рыбы начэплялося. Хучэй шы хвоста потягнэ. Доообрэ хвуст той умэрз у люд! Доообрэ! Як грыбанув зо всіх нуг! А хвуст одорвавсь! Одорвав хвоста в туй полунцы, замэрз! Быжыть еньчыт! Кров тычэ с хвоста! Еньчыт до той лісы:
 Шо ты мэнэ пудманула!?
А вона кажэ:
 Коб тэбэ нышчасьце зайіло! Я тэбэ пудманула!? Чого ты такый зазбёный, скупый, шо хотіў всю рыбу із рэкі высунуты!
О да ліса: і діда пудманула, і воўка пудманула!
СУС 300! Як мэньчы сын з царэвною ожэнывся
О! Шы я вам роскажу казку, як було у батька тры сьіны. І(ы) два вэльмы робочы, а одынь вэльмы гультай. I ру(р)с дваццать два рокы  вун шэ ныцныц нэ робыв. Батько кажэ й маты, кажэ:
 Дурню, шо это ты собі думаеш? Мы ж помрэмо. Мы тэбэ зарэ кормымо. А мы помрэмо  ты з голоду ўмрэш.
293
МАТЭРЫЯЛЫIВЫНІКІПАЛЯВЫХДАСЛЕДАВАННЯЎ
Вуон сэдів всё стрэльбу робыв на пэчы. Наробыв стрэльбэй, нав’ішав на грўды, пошоў. Нідэ пошоў, і нэма вжэ тыдэнь. Браты тыйі прыйшлі багаты і кажут:
 Дэ наш дурэнь?
Кажут:
 Нідэ ўжэ з голоду пропаў. Пошоў в ліс, і с тымы стрэльбамы вун пропадэ.
Ідэ вун ідэ, колі бэжыт воўк. Вун намірывсь стрыляты.
Той воўк кажэ:
 Стой, браток, нэ стрэляй мэнэ! Я тобы в вэлікой прыгодіны стану.
 Ну то й... Ну, ступай зо мною.
Ідэ. Бэжыт... Ідутідут, ужэ з воўком той (оДотнік ідэ. Бэжыт вы(э)дьмы(э)дь. Вун знов намірывсь стрыляты. Той попросыўся:
 Нэ вбы мэнэ. Я пойду с тобою. Я тобі(ы) ў вэлікоуй прыгодіны стану. Ідут ужэ, двох, воўк і гэты.
I вун этак... Ліса бэжыт. Вун знов: ліса  лісу. Назбырав гэтак звэрў. На дванаццэть... дванаццэть зверуў гэтак назбырав. Ідэ вон, ідэ... Зашоў вон у город, конэць города (д)жэ, і пытаеца. А там полотнышча в’ісят. Чорные по городы.
 Чого ж то в гэтум городы,  гэтак (в)ун пытае людэй,  гэтака травор?
Люды кажут:
 А гэто у цара дочка, і дванаццатіголувы звір потрэбовав йійі на пожырэніе. A ву^н кажэ:
 А дэ той цар жывэ? Я пойду ёго спасу.
 Ой!  тыйі люды кажут,  ты спасэш? Вон полк салдат, этэ... брав, да нэ бэруцца йійі, тую дочку... А ты спасэш?
 Ну, кажэ, попрэбую. Дэ той цар?
Пошов до того цара. А той цар... і кажэ гэтак:
 Шо ты мні,  кажэ,  дасы? To я твою дочку спасу. Вона там сэдыт,  кажэ, на крыслі, ждэ того дванаццаті... (это прысуджано було гэтак Богом) того зьвера на пожырэнне.
А вун (цар) кажэ:
 Шо ты схоч! Половыну царства я тобі свого гэтого оддам, багацтва оддам! Оно коб ты мні йійі спас.